Ти говориш, а я не слухаю твоїх порад
Слова твої сумні, мов листопад
Зроблю я знову все на свій лад
Як жаль, що час не йде назад
На небосхилі зорі світять вічно
Я знов чекаю зорепад
Щось ти сказала, це було логічно
Я зрозумів що можна жити і без зрад
Остання дія розв’язалася трагічно
Як жаль, що час не йде назад
Я говорив зі стадом, було це механічно
Розказував про кожну з власних вад
Хтось з ряду посміхався іронічно
А хтось тягнува копита з інших стад
Останній ряд сприймав усе комічно
Перевіряв він міцність барикад
Закінчилось усе катастрофічно
Як жаль, що час не йде назад
