Так дивно я не бачив Вас вже цілу добу,
Хоч сумую, та не зірву мною поставлену пломбу.
Моя душа камінь, Ви кинули його у велич океану,
І десь там серед водоростей я шукаю свою нірвану.
Краби, кальмари, уважні дельфіни,
Дивляться на мене, а я сцена - в мене руїни.
Граю героя, не має живого, купа гриму,
Та душа живе, шукає емоцій та риму.
В людини є пальці, є і свої принципи,
Я не відріжу палець, не покину принципи.
Правда, вона одна в мене під капюшоном,
Так мені краще, бути душевним агрономом.
Серед двох птахів не знав хто чорний, а хто є білий.
Моя сірість в голові замерзла, закипіла.
Випадкова, на жаль, очна ставка,
Виявила хто тру, а хто безхребетна п’явка.
P.S.
Летіть, Ви вільні, там будуть інші простори!
А я деревом і цвяхом заб’ю свою комору!
14.11.12
