Не б'ю я у церковні дзвони.
Я б'ю в той дзвін, що є в серцях.
І хай померкнуть всі закони,
Поки наш розум не зачах...
Бо суть найвища - наша совість.
Вона торує кожний крок.
Сама життєву творить повість,
А для потомків в ній урок...
Вона в душі будує плани
На весь тяжкий життєвий шлях...
Й не сипте сіль близьким на рани,-
Які за правду і в боях...
Допоможіть же словом другу,
Простіть і ворогу все зло.
Гоніть із серця всю наругу
І гляне сонце у вікно...
В вікно душі уже святої,
Хрустальної... і без гріха.
І буде серце вже в спокої,
Бо щастя більшого нема...
Надіюся Ви достукалися і зачепили не одне серце... вчора мене ці рядки трішки реставрували після розчарування, дякую
Д З В О Н А Р відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі! Бо храм в душі велика справа, хоча його непросто збудувати нині... Та дзвін б'є у набат і в тому наша сила... Хто не глухий, то той завжди почує.