Проростає душа так зелено,
розпускає свої гілки,
підростає, і тихим велетнем
вже готова у світ зайти.
Тільки тіло в раптовім зрості,
подалає душевні млості,
не на часі, усе не на часі,
відкидає житттєві страсті.
Вона рветься, йому у руки
підкидає душевність – «круки» -
каже тіло у зрості сили,
чи тебе я про це просило?
Проростає душа так зелено
розпускається і п`янить,
та дорослість буває деревом,
що не знало про трунків мить
