На схилі років хтів би до кінця
Ще раз пройти життєвий шлях спочатку,
Щоб перебрати в думах все життя, –
Найкраще дати на душевну грядку
Мого онука і всіх тих людей,
Хто вірує у правду, справедливість,
Добро, любов. То ж, старий ієрей,
Чи зможу я відчути Божу милість,
Якщо в житті допомагав нести
Гріхи чужі, а заодно страждання
Зневірених, що кидали хрести
В безвиході від марного благання?
Тоді все те, що пам'ять зберегла,
Я б розділив на праведність і злобу.
Ту праведність несла моя душа,
Життю раділа, дякуючи Богу.
Тоді як злоба, то – гріхи людей,
Яким немає місця для прощення.
Ти Богу служиш, старий ієрей,
То ж попроси і їм благословення.
Як мало треба людям від Землі!
Тому я хочу, щоби відповІли:
Чого комусь так хочеться мені
Віддати те, що самі недоїли?
Навіщо Бог заповідав тоді
Братерську рівність і любов безмежну?
Мовчиш, старий, бо віра, що в тобі,
Змирилася з нелюдськістю ганебно.
Віддати все від болю, від душі?
Куди піду і що за небесами?
Придумав хтось ту видимість собі,
Чи записав це Божими руками?
Я в сумніві гірким йду до кінця,
Бо осудив життя пихате тлінних –
Тих, наверху, на шкіряних стільцях,
Де холодом несе дощів осінніх.
Єдиний вихід – тільки каяття
Тих, хто в гріхах живе і жити буде,
Лише добро щоб втілилось в буття,
Щоб скоренився вічний дух Іуди.
Ці почуття прийдуть й до них тоді,
Коли підступна смерть затисне груди.
Куди й подінеться зневажливість душі,
Та гордовитість, що неслась на люди.
О, добрий отче, старий ієрей,
Ти знаєш це людське життя злостиве,
Не надривайся, не сміши людей…
То неможливо – жити всім щасливо.
Не сталося, що Бог заповідав.
Грабіжники нап’ялили корони,
В гріхах пов’язли. Він попереджав, –
Тож ми дозріли до Армагеддону.
ID:
396233
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 28.01.2013 19:42:20
© дата внесення змiн: 28.01.2013 19:42:20
автор: Г. Король
Вкажіть причину вашої скарги
|
