Ми бродили по залах галереї, наче по казковому дитячому майданчику. На стінах у рамах казкові ж таки дітки їли морозиво, грались, залицялись, сміялись і журились. Пухкенькі, рум’яні, у панталончиках з рюшечками. Дітки Жені Гапчинської – неймовірної художниці з великим дитячим серцем, - наче уособлення біблійного побажання «будьте, як діти». З картин хлюпала радість.
- Не можу підібрати слово, щоб умістило все, що тут є, у цьому залі, на цих картинах, - пожалілась я своїй молодій супутниці – теж художниці.
- Ніжність, - підказала вона. І це було саме те слово.
Мені давно хотілось розповісти про ніжність, та я все не знала, з чого почати. З недавніх пір, старанно розглядаючи жінку у собі, я намагалась зрозуміти, чого мені не вистачає. І дійшла до висновку, що майже позбавлена такої жіночної риси, як ніжність. Почала приглядатись до інших жінок – подруг, знайомих. Думка про те, що ніжність – страшенний дефіцит характеру сучасниць, сформувалась не відразу. Дуже вже не хотілось погоджуватись із нею. Та все ж довелося, бо то – факт: нам катастрофічно не вистачає ніжності. А де ж вона поділась? Як? Чому? І що ж нам тепер всім робити? Скільки питань! Треба шукати відповіді. Ні-ні, не з простої цікавості чи бажання пофілософствувати, а тому що без жіночності характеру не буває жіночого щастя. А так хочеться бути щасливою! Заради щастя я готова на експеримент – розвивати у собі найкрасивіші і найпотрібніші риси жіночності: ніжність, лагідність, терпіння, уміння прощати, співчуття.
Читаючи сучасну літературу, спостерігаючи за жінками у своєму оточенні, а потім розмірковуючи над прочитаним-побаченим, мушу з сумом констатувати, що ніжність, як риса жіночності, майже загинула під бомбардуванням фемінізму. Вона є реліктом у суспільстві, де наполегливість і цілеспрямованість стали фундаментальними рисами жіночого характеру, а успіх і забезпеченість - еквівалентом щастя. І знаєте, я бачила багато успішних, забезпечених жінок – наполегливих і цілеспрямованих. Але по-жіночому щасливих майже не зустрічала. Щоб швидше досягти мети, треба швидше рухатись (це всі знають)… у правильний бік! (А от про це мало хто задумується!). Розшифрую: щоб бути успішною, потрібно розвивати у собі риси характеру, що сприятимуть успіху, а щоб досягти щастя – ті, що сприятимуть щастю. І це – зовсім не одне й те ж. Досягнення успіху ніжності не потребує. А жіночого щастя без ніжності не буває. От така петрушка.
З чим тільки не плутають ніжність заморочені фемінізмом, замучені необхідністю виживання у світі чоловічої інфантильності жінки! З бездіяльністю, безвольністю, хитрістю (так-так! Із жіночою хитрістю – «щоб чоловіків «охмуряти»). Але найчастіше еквівалентом ніжності у переконанні сучасних жінок є слабкість. А жінка, що мусить працювати на рівні з чоловіком, робити кар’єру, сама пробиватись у житті ще й дітей за собою вести, апріорі не може бути слабкою. От так і стає зрозумілим, куди поділась ніжність – не як прояв любові, а як риса характеру, притаманна справжній жінці. Ми – не слабка стать, а отже не можемо собі дозволити бути ніжними. Логічно? Може… Але чому ж так сумно?.. Я останнім часом спостерігаю дивну річ: якщо думки і вчинки – правильні, у душі є радість, якими б не були ці думки чи вчинки важкими й некомфортними. Божа логіка завжди несе в собі зерно радості. То чому ж вибір між жіночою силою і жіночою ніжністю радості не приносить? Може, тому що в ньому немає логіки? Не житейської, а справжньої, Божої.
У спогадах жінок з ніжним характером, завжди присутній тато-король. Ну, звичайно ж, не король певної держави, а просто тато, що ставиться до своєї донечки, як до принцеси. Ніжності характеру доньки надає не мама, а тато. Парадокс? Тільки на перший погляд. Тато, чоловік – сильна стать. Він покликаний відігравати у житті своїх близьких жінок – дружини, доньки – роль захисника. Сильний (гадаю, зрозуміло, що не тільки і не стільки фізично, як душевно й духовно) тато поряд – це той мур, за яким може вільно й безбоязно цвісти й розвиватись тоненька стеблинка – ніжна й беззахисна – донечка, принцеса. Захищеність, як вода рослинці, потрібна жінці для того, щоб у ній не вмирала ніжність. Почуваючи себе захищеною, дитинка може без страху бути знехтуваною проявляти лагідність, ласку у словах і вчинках, і це згодом стає невід’ємною рисою її характеру. Тато, що нехтує ласками доньки, а надто ж відштовхує їх, чи насміхається, позбавляє свою дитину жіночого щастя. Ні більш – ні менш.
Жінки мого покоління (та й, на жаль, не тільки мого) апріорі не можуть бути ніжними. Ми у масі своїй – діти проспиртованих батьків. Мало хто з моїх ровесниць мав щастя рости при непитущому таткові. Горілка – та бомба сповільненої дії, що руйнувала й продовжує руйнувати наші жіночі долі. Ми не були захищеними, ми не стали ніжними. Для ніжності потрібна сміливість. А нам заважає страх бути знехтуваними, відштовхнутими так, як ми були відштовхнуті своїми батьками. Ми боїмось, що нас неправильно зрозуміють, що наші слова і дії будуть сприйняті якось не так. Ми просто боїмось. І, що найсмішніше (до гіркоти), - ми боїмось собі зізнатись, що боїмось… Недавно я зловила себе на тому, що боюсь пригорнутись до свого дорослого сина. Уява, звикла, мабуть, до таких вправ, послужливо намалювала картинку, як син сахається від мене: «мамо, ну, ти що? Я ж не маленький!» Все це відбулось у моїй (хай їй грець!) уяві, але почуття приниження будо напрочуд реальним і гірким. «Стоп! – сказала я собі, - ти ще нічого не зробила, а син ще нічого не сказав. Це – не реальність! Це просто страх». Я задумалась над тим, скільки разів отруєна страхом уява заважала мені бути ніжною, лагідною.
Який жаль! А в моєму нинішньому положенні – ще й гріх. Бо так, на щастя, відбулось у моєму житті, що Бог-Отець дарував мені право називати Його «Авва-Отче» (Таточку). Якщо ви уважно читали Біблію, то знаєте, де про це написано. Там сказано, що у Особі Творця віруючий отримує Батька. Тобто того, хто любить, турбується, вчить і оберігає. І у відповідь чекає довіри. Я не сприймаю Бога, як непізнаваний абсолют. Навпаки, вірю, що Він хоче, аби ми пізнавали Його, довіряли Йому. Більше того, Його неймовірно ображають прояви нашої недовіри, почитайте біблійні книги пророків, там це – ясніше ясного. І навіть ще більше: саме недовіра Адама і Єви до Божих слів – той самий гріх, що невпізнанно змінив і лице землі, і долю людства. Отже, кожного разу, коли я боюсь проявляти ніжність до рідних і близьких мені людей, я кажу Йому: «Татку, я почуваюсь незахищеною, Ти погано мене захистив!» Абсурд? – Так! Гріх? – Стовідсотково! І глупство неймовірне. Бо де я ще знайду батька, що захистив би мене краще? Звичайно, Він не стелить мені під боки м’якеньких подушок. Він часом дозволяє мені сповна пожинати те, що я бездумно сію. Він допускає у моєму житті і сльози, і втрати, і хвороби. Він дав мені не тільки право вибору, але й право уповні пожинати плоди цього самого вибору. Але Він – Захисник. Уперше я зрозуміла це дитячою інтуїцією у чотири роки, коли на мене задом наїхала вантажівка сусіда. Він розвертався на машині і не побачив дрібної постаті, що вклякла навпочіпки у кучугурі піску. Удвічі більше колесо могло легко, наче кошеня, розчавити мене, але воно лише злегка черкнуло відставлену вбік ногу, й, навіть не встигнувши злякатись, я вилізла з-під переднього бампера неушкоджена. Побачивши переляк на обличчі сусіда (він потім довго уникав зустрічі зі мною) і почувши розпачливий крик бабуні, я подумала про те, що хтось всемогутній дуже мене береже. І замість страху відчула радість і тепло. Я і тепер відчуваю те саме, коли усвідомлюю, що маю Батька.
Дитинство неможливо повернути. Мої батьки були такими, як були, іншими стати їм не дано. Необхідність виживати у непростих житейських умовах, зневіра у силі близьких чоловіків сформувала характер, позбавлений ніжності. І я не знаю, як змінити минуле. Але, як людина віруюча, я знаю, що робити з гріхом. Найперше, каятись і просити пробачення. А потім намагатись діяти правильно. З усіх сил! Знаючи, що цих сил буде аж ніяк не достатньо, і вірячи в те, що Батько завжди поряд і завжди допоможе.
Важко уявити, що вже завтра я стану ніжною. Набагато простіше – що вже сьогодні я перестану стримувати ніжне слово, жест, вчинок. Із вчинків виростає звичка, із звичок формується характер. А мій характер впливає не тільки на мою долю. Він впливає на двох моїх синів. Так само, як характер сильного тата формує жіночність доньки, ніжний характер мами формує мужність сина. Бо саме ніжність, а не слабкість – та риса, що спонукає чоловіка бути захисником. Моя бабця – татова мама – залишилась у моїй пам’яті жінкою аж ніяк не ніжною. Та й не особливо жіночною в усіх інших проявах характеру. Може тому мій тато не зміг бути мені настільки захисником, щоб я не боялась здатися слабкою. Але, маючи іншого Тата, я можу перервати цей генетичний ланцюг і дати своїм синам стільки ніжності, щоб вони змогли стати для своїх донечок татками-королями. А для дружин і Батьківщини - мужніми захисниками. Може саме для цього й дав мені Господь двох красивих синів?
Не можу назвати себе сильною жінкою, та і в мені ніжності не вистачає, як не прикро...Можливо тому, що теж одного з Вами покоління. Ще є час задуматися, а можливо і щось змінити в собі. Спасибі, Аллочко,що надихнули
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Успіхів, Галиночко! Для публіциста найкращий результат, коли читач замислюється над прочитаним. А коли ще й хоче щось змінити! Це іменини серця!
Мужчины становятся сильнее рядом с нежными женщинами, а женщины нежнее рядом с сильными мужчинами... процесс пошёл.
Да, путаница в головах людей начинается уже с определения того, что такое жен. нежность и муж. сила. Это те самые люди кот. отождествляют доброту и слабость, а ещё хуже, доброту и слабоумие. А ведь ещё Ларошфуко говорил: "Глупый человек не может быть добрым, для этого у него слишком мало мозгов." Истинный смысл этих двух слов (нежность, сила) понимают ЛЮДИ. А в современном человеческом муравейнике их не оч. то и много, если не сказать мало. В мире, где материальное ставится выше духовного, где успехом считается удовлетворение животного желания бесконечно обогащаться, причём любой ценой, т.е. не оглядываясь на ближних, не заглядывая в будущее, где истинные чел. чувства - это помеха, тормоз к достижению главной цели, где лишь холодный, трезвый, расчётливый цинизм - гарант результата наикратчайшим путём, выживают только прошедшие "естественный отбор". .Т.е нелюди. А кто у нас циники поневоле? А у кого "работа такая": менты, врачи, санитары морга, гробовщики... Кто видит изнанку жизни. Загрубели, привыкли (приспособились). А кто не видит? Часто слышу: "Не мы такие, мир такой!"Как тут поспоришь. Начнёшь говорить что-то типа: "Начни с себя!", в морду получишь. А просто - так проще жить. Рациональнее. А это уже вопрос человечности. Лень души.
Да, Дорогая. Разбередили Вы старые раны. в очередной раз.
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вот за что люблю Ваши комменты, Гена, так это за всегдашнее присутствие зерна для будущего эссе!
"Не мы такие - мир такой" - какая изощренная отмазка! Я собираю материал для работы (не знаю ещё в какой форме это будет) под названием "Словарь нечистого". Там будут собраны слова, которые дезориентируют нас в духовном пространстве. Например: толерантность, демократия, унисекс и т.д. А вы мне подсказали, что есть не только слова, но и поговорки.
А что до мужества и нежности... Вы же военный, знаете: если курок сбит, чем лучше целишься - тем больше вероятность промазать. Курок жизенных ценностей у нас сбит безнадёжно - вот и мажем. И - да - в конечном итоге становимся нелюдями, ведь то, что в нас - на уровне убеждений, в детях и внуках - на уровне генной информации. Беда
Надзвичайно важливе значення для наступних поколінь має здатність перервати генетичний ланцюг. Над цією думкою мало хто замислюється, але ця справа варта того, аби її виконати.
Бог нам у поміч!
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ти уловила найглибшу суть моєї роботи, Наталочко. Мене це не дивує, адже ми - одного Батька діти.
гарні і правильні роздуми. На жаль таких жінок багато-більшість! На жаль, ще не одне покоління буде таким!
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я, Любочко, індивідуалістка. Господь же не спитає мене "за всю Одесу". Він спитає конкретно за мене і за моїх дітей. Тому я й стараюсь. А жінок наших дуже шкода. В нас вийшло, як в тій приказці: "собачка Жучка сама себе налякала". За жіночі права боролись? Ну, що ж. Маємо.
Призадумала, Алла! Очень близки мне твои рассуждения, женщины-феминистки, как та унтер-офицерская вдова, которая сама себя высекла, загнали себя в угол. Получится ли "отмотать всё назад"? Как говорят англичане:"каждый возделывает свой сад", если покопаться в себе, в нас, женщинах, нежность заложена генетически, просто мы закрылись, как в боксе, чтобы "не пропустить удар". А может стоит "открыться", сейчас нежность очень востребована, поскольку от железных леди и хабалок устали все. Глядишь, и мужской инфантилизм преодолеем, вспомнят "охотничьи инстинкты"! Вот такая я прекраснодушная идеалистка! Эссе называется "Сходинки...", значит предполагает продолжение, нежность - только первая ступень... Давай, Алла, задумывай нас дальше...
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Да, Светочка, будет продолжение. Будет и "Кротость", и "Терпение", и "Милосердие". У Бенджамина Франклина была такая практика - "13 недель". Она подразумевала работу над определённым качеством характера в течение одной недели: наблюдать - думать - делать. А поскольку у меня руки к клавишам привычные, то я добавила себе ещё одно действие - писать. В прошлый раз, когда я эту практику применяла, мне спустя год все мои близкие сказали, что я очень изменилась. Мы, изменяясь сами, меняем мир вокруг. Как видишь, я тоже та ещё идеалистка.
Подпишусь под каждым твоим словом. Горько осознавть себя сильной женщиной, а значит женщиной, лишенной защиты. Той, которую боятся нынешние мужчины, требующие нашей податливости и незащищенности, от которой мы так настойчиво избавлялись, чтобы просто иметь силы выжить.
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мы, Аришенька, как говорится, с водой ребёнка выплеснули. Так хотели быть сильными, что до зубов вооружились. А ведь сильный - это не тот, кто всё время обороняется. Сильный - тот, кто свободен от страха. Нежность - это свобода от страха быть непринятыми с нашей лаской. Вот как-то так.
найкращого, звісно.
Эссе называется "Сходинки...", значит предполагает продолжение, нежность - только первая ступень... Давай, Алла, задумывай нас дальше... 
