Завдяки тобі,я не почувала себе такою одинокою. А зараз мені випала нагода залишитись сам-на-сам зі своїми думками. Від чого мене вмить кидає в жах. Вихідні вже завтра, а я вже чую саркастичний сміх самотності позаду себе,усього лиш на крок позаду себе, а вона вже з переможним епічних сміхом ллється немов та стрімка ріка, чиї хвилі вже встигли змочити мої п’яти. Віч-на-віч зі своїми страхами - більше ніж ніч у в’язниці, це ніч, де ви є в’язень власної півсвідомості. Не просто глибокої півсвідомості, а бездонної,як море, де ви безсила оболонка з шматком каміння, прив’язаного до подолу. Уява викладає мені ці миті ,як на папері картинки малює митець. І мені одразу хочеться свіжого повітря, а отримую лише черговий ковток морської отрути, що сіллю в’їдається у виворотні скалічені інструменти душі. Одним мазком пензля цього не замалюєш, і словом генія цього не зітреш, і сам - ти, ніколи від себе не втечеш . Усі спроби корегувати написане - мізерні, слід обов’язково побачить вмілець. Так,із тобою, я відчувала душевний спокій, але ж це - самообман. Ніякої безпеки ти мені не обіцяв, лише пусті слова,пусті слова. Але самотності не було, і спину міцно ніхто не сковував. Ти знаєш, розчаровуватись в людях - це як почистити зуби зранку - невід’ємна частина буднього дня.