Ще один ранок похмурий,
Такого ж убогого дня,
І знову слід день цей прожити,
Який живу я щодня.
І небо дощем заридає
На вічно проклятій землі,
А вода собі тихо стікає
Сльозами на темному склі.
І сонце знову не світить
У цій безпросвітній пітьмі
Надіюсь хто-небудь помітить –
Ми винні в усьому самі!
Самі не збудуться мрії,
Не тримаємо слів ми своїх,
Самі подаємо надії,
А потім руйнуємо їх.
Можливо усе б я змінила,
Якби ви знайшли їх мені –
Ті білі ангельські крила,
Що бачу щоночі ві сні.