Якийсь божевільний небо сьогодні розверз.
Мабуть, щоб людям жилося не дуже сумно.
Заліплений снігом, я намагався йти в універ.
Мій органайзер показував третє грудня.
Сніг замітав залишені мною сліди,
Вмить спростувавши міфи про потепління.
Тут я подумав: якщо це початок зими,
То щоб пережити її – потрібне терпіння.
Терпіння атланта, що небо тримає в руках,
Без відпочинку на сон і літніх канікул.
Зима триватиме вічно – говорить монах
І залізає в печеру без інтернету та вікон.
Я знаю: взимку ліпше триматися вдвох:
Простіше зігрітись, простіше не впасти.
А сніг замітає місто, що бачило сотні епох,
Без жодного сумніву - це суворий початок.
P.S. З часом дати і люди стираються, і залишається лише образ, схожий на тінь.
((
