І якщо
на вістрі божевілля сміються беззубі клоуни,
То
у підвалинах часу плачуть без'язикі проповідники.
Сплітаючи крижаними пальцями обнадійливість та страждання в пучки вдаваної радості, здалося, що сум безцінніший, аніж калюжі сліз щастя.
На гойдалці секундного маятника сиділо кілька планів прозаїчного майбутнього, які штовхалися та проклинали один одного на невдачі:
- Ти лише випадковий намір, дурню.
- А тобі все одно не вдасться врятувати світ.
- Може, і не вдасться, однак це не буде так неочікувано, як твій провал щодо творіння добра...
Вони без угаву патякали про неможливість успіху, тим самим розносячи його примарні відблиски в майбутнє з кожним рухом невгамовного маятника. Плани своїм непорозумінням паплюжили дійсність, забруднюючи її плямами неможливості гідного прийдешнього.
Під гойдалкою сидів клоун та слухав їх балачки. Він перебував там достатньо довго й вже встиг втратити всі свої зуби, адже втрачав по одному через кожну суперечку. Йому не залишалося більше нічого, окрім як сміятися, демонструючи пустому простору навколо свою немічність. Клоун слухав та радів із того, що вже ніколи не зможе приносити щастя, бо перестав вірити в нього. Йому потрібен був лише сум, однак він не міг його собі здобути, бо був справжнісіньким клоуном і міг самостійно продукувати лише радість.
Іноді до нього навідувався заплаканий без'язикий проповідник. Він добре знав, що клоуну потрібен чистий сум, знав, як допомогти йому з цим, однак не міг цього зробити, бо не мав язика. Від того й плакав.
Не впевнена, що все правильно зрозуміла.. Але при роздумах згадалася така цитата: "наша місія невіддільна від нас, як наше обличчя". Ми виконуємо свою місію навіть тоді, коли не віримо в неї, і тоді, коли думаємо, що у нас нічого не виходить.
Мене ця думка заспокоює..
Бажаю Вам внутрішнього миру!
...але дозволь мені, як невмілому писаці та неуважному читачеві, зробити тобі малесеньке зауваження...
…ось наприклад твоє перше речення "Сплітаючи крижаними пальцями обнадійливість та страждання в пучки вдаваної радості, здалося, що сум безцінніший, аніж калюжі сліз щастя."...я звичайно розумію, що тобі хотілося якнайглибше та якнайосяжніше описати(охарактеризувати) сум та стан героя в ту мить ...щоправда мені довелося декілька раз прочитати, щоб усвідомити твої слова та розкласти їх по полицям(скоріш за все, це пояснюється тим що я тугодум, та все ж…) …речення, в результаті, вийшло ріжучім слух та очі…і таких місць у тебе багатенько…спробуй писати метафори легше, щоб вони відразу впліталися в уяву підчас читання конкретного місця…тоді і текст твору буде іти набагато плавніше і ніжніше…тоді і читати його буде цікавіше і приємніше...
Lucre відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Та, певно, у тій складності й полягає особливість мого стилю написання...
