Чарує зорями забута всіма ніч.
На небо місяць гордо випливає.
Моє життя! Яка чудова річ!
Хоч й смутком серце часто заливає.
Приємно так ходити поміж трав,
Збирати квіти, зілля і колосся.
І чути запах з міста різних страв,
І дотик вітру, голубить що волосся.
Іти крізь сон в країну злих облич
Росою вмитих. Пошук, поривання.
Моє життя - як журавлиний клич,
Як гостра суміш: відчай, сподівання
Чарує зорями забута всіма ніч
На небі місяць – посланець із раю.
Моє життя! Ти незбагненна річ!
Ти є як мить та водночас без краю…