Вовки не хочуть бути присвоєним
відмінком наших днів
мають дисонанс
маючи розпечатані сни
в маленькій дівчинці, що виростить
нову еру в собі і над всім
розламані вени
й крики пересмішників,
відгукуються
напівпітьмою
напівсирої землі
і відчинивши порожні зіниці,
вони засумують з подвійною силою,
бо хмари випеклись вірогідними
знаками на плечах зими,
а ми і далі будемо пробачати внутрішній
зраді,
рятуючи чергового зайця,
що має померти наступної весни
на розгляд звуконаслідування й акомодації
на крики, позбавлені болю
ми не здатні жодною мірою на щось вище
від третього поверху радянської шестиповерхівки,
помираючої від туберкульозу й осінньої ангіни
для когось ця осінь остання,
для мене – не знаю
тому я і надалі, заплутавшись в тенетах брудної совісті
майже заживо гнитиму, звільняючи збочені вулиці
від можливого шансу на
на одуження від повсякденності
дерева гортатимуть крила й стругатимуть від надмірно
спожитої дози
алкоголю, я вірю, що мене спасуть тварини,
а саме єноти, що бухаючи будуть знімати порно
в австралійському клондайку
і (отримуючи п’ятнадцятитисячне повідомлення,
в якому йтиметься, про те, що ніхто нікуди не йде)
алкогольна кома поставить крапку
це порно потрапить у рубрику «некрофілія»
збочення тимчасово омертвілих,
чи збочення для тимчасово мертвих
і ти поламаєш усі мої пальці,
як пережитий заморозок,
двадцятилітній брезент,
яким опісля накриють моє тіло,
але яким не вдасться накрити мою душу
