Ще не вмер порох від заповітних мрій та сокровенних спогадів, ще лишилась та іскра,що підтримує вогонь душі, ще живу. На жаль,життя не таке як би хотілось...Ти чужий ,далекий, вільний та сповнений жаги до майбутнього,захований від очей десь за горизонтом. Це твій вибір. Вже не почути ніжності голосу,теплого дотику та рідного погляду. Часи не ті, не ті обставини та й ми вже інші. Я не вірю!Не вірю, що ти забув, відкрився новому світу наповну, розтоптавши минуле!Чуєш? Не тікай при сході сонця, лишись до наступного блідолицього місяця, не лишай на самоті з монстрами мого світу. Все пройшло, принаймні я так хочу говорити, хочу думати, хочу писати, але відчуття не введеш в оману. Я чекаю, я повертаюсь постійно, хоч і закриваю за собою голосно двері з серцем, яке виривається з грудей в такі моменти. Боляче, до смерті. Здається, що повішена десь під водою і в серці ніж... мертва. Піди геть!Але ні, лишись востаннє...
Не покидай мене! Я так довго чекала цих хвилин, секунд...чекала на тебе!Ти сонце на захмареному небі, вода в безодні гарячої пустелі, ти мій вітер для польоту у блакить небес, ти оксиген в повітрі, яким я дихаю. Постій, не відпускай,тримай мене біля себе...
02
