Розділ другий.
В нього самого сну не було. Як тільки дівчина заснула, не без його допомоги, Влад скинув з себе маску галантності та лицарства. Носити її, був змушений, саме подібний образ міг викликати в дівчині відчуття захищеності, цілковитого спокою. Його ж самого виховували як бійця та майстра з виживання, а не кавалера для салонних дам; та доведеться носити цю маску ще досить тривалий час, поки дівчина не довіриться йому, а там можна поступово її знімати, показуючи своє справжнє обличчя.
Обладунок геть, зараз йому місце в шафі, чистку в роботу, і сторожову систему в режим готовності. Холодний душ, і трико екзоскелетону на мокре тіло. Так само геть горішнє світло, воно тільки заважає повільному плину думок, настільна лампа, крісло до письмового столу, туди ж кавник з кавою яку довелось варити самому – господиня давно спала, не будить же її тільки по цій причині. І геть маску сп’яніння, яку довелось одягнути перед самим виходом з ресторану, ін’єкції криноліну після кожного випитого келиху з мед-блоку на браслеті вберегли від дії алкоголю. Картину підготовки до проведення ночі завершив журнальний столик, поставлений так, щоб на нього можна було закинути ноги, чи дістати приладдя для паління. Ця ніч, як і всі наступні, має бути без сонною. Дівчина має повірити в щирість його потягу до неї, хай такого нема, ще надто свіжі в пам'яті спогади про ту, яку лишив в своєму часі, та він надто молодий, щоб мрії про ніжні обійми так і залишались мріями. Сама ж дівчина, що зараз солодко спала на його ліжку, варта цих не зручностей, як варта всього іншого, самого найкращого.
Перед самим її пробудженням Влад вчинив по суті злочин, хоча за який і не було соромно – обережно зрізав букет троянд з сусідського газону, а з рук господині отримав кавник з кавою звареною по турецькі, по її словам вона знімає залишки сну, і приносить приємний настрій. На журнальному столику букет квітів, на яких ще лишилась ранкова роса, кавник і дві чашечки, тепер час одягати маску лицаря, і готуватись до пробудження сплячої красуні.
Таня довго не могла прийти до тями, більш від самої тривалості сну, ніж від похмілля, і пам'ять довго відмовлялась повертати її до дійсності. Під ковдрою було так добре та затишно, що це здавалось продовженням сну, в якому вона вечеряла з галантним кавалером, а потім літала між зірками. Та тільки, що було сном, а, що дійсністю? З тим як до неї верталось почуття реальності, а зовнішні звуки почали проникати з більшою силою в її свідомість, розуміння реальності прийшло на зміну відчуттю сну. Вона одразу зрозуміла, реальним було все, і знайомство з дивним чоловіком, його допомога, і чарівний вечір в ресторані, потім все як в тумані, та вона відчувала – новий знайомий не скористався її станом, її безпомічністю. Він тільки зняв з неї взуття, та ослабив застібки сукні. Довелось цілковито повертатись до дійсності. В розплющені очі вдарило ранкове сонце, на годиннику, що цокав на стінці, була десята ранку. А її новий знайомий нерухомо сидів в кріслі, закинувши ноги на столик; його розслаблена могутня постать свідчила про глибокий сон, широкі груди повільно піднімались та опускались, в повітрі витав аромат дорогих сигарет та свіжо звареної кави. Великих сил було для неї наважитись встати, їй все ще здавалось, що це сон, та тільки поставила ноги на холодну підлогу, почула голос, і це вже не був сон. Від несподіванки вона так і завмерла.
"Прекрасна панна виспалась? Горошина під матрацом не намуляла боки? – легка іронія, теплі інтонації в голосі, що інколи бував і холодним, продовжив далі: - Кава на столику, чисті рушники в ванній, там і ваш халат." – Дівчина залишила слова без відповіді, побігла до ванної, з порогу оглянулась. Картина не змінилась, все говорило про спокій, ось тільки …реальність була схожою на сон, хоч це і було дивним. Душ має її повернути до дійсності, і дівчина зачинила за собою двері ванної кімнати.
З вологим волоссям після душу, в елегантному халаті, що тільки прикривав стегна, від чого вона була ще прекраснішою, дівчина вийшла з душу.
"Видно, відпочинок пішов тобі на користь. У тебе голова не болить?" – спокійний голос Влада змусив дівчину трохи здригнутись, вона й не думала, що можна бачити спиною, ще й з заплющеними очима. Лукавинка в голосі не мала бути залишена без уваги, дівчина наважилась відповісти: - "Скільки я вчора випила?" – і прислухалась до себе, голова не боліла, душ зігнав залишки сну. Все її тіло сповнювала дивна легкість, здавалось, мить і вона полетить, так само як літала вчора в ночі. Такого з нею давно не було, з тих самих пір, як це трапилось. З тих пір постійна темрява в очах, яка заважала жити, як і важкість на плечах.
"Ти випила не менш мого, мадера, а потім коньяк, все пішло так добре…Та запевняю тебе, дорогоцінна панно, все пройшло в рамках пристойності." – "І я маю тобі вірити?" – дівчина більш вірила своїм відчуттям, ніж словам цього дивака. – "Звичайно, адже я завжди говорю правду, і тільки правду. Завжди і всім, ти маєш бути спокійною, моя панно. Я ніколи не зроблю того, що може тобі зашкодить. Сідай до столу, кава холоне, а вона й так вже добре вистоялась." – Таня сіла до столику, і тільки зараз побачила на столі розкішний букет троянд, на листочках була ще ранкова роса, чиста як сльоза дитини. Їй ніколи в житті не дарували квіти, і це було дивно, як дивним був смак кави, в якому відчувався легкий присмак прянощів. – "Це для мене?" – запитала, нахиляючись до квітів, і вдихаючи запаморочливий аромат. – "Так, хоч і цих квітів замало, щоб висловити свій захват вашою красою, прекрасна принцеса. – Таня зашарілась, вона ніколи в житті не чула стільки компліментів, особливо, вимовлених з щирим захопленням та повагою. – Чим сьогодні бажає зайнятись моя красуня?" – слово моя, трохи налякало, та дівчина не подала виду, відчуття, що можна довіритись цій людині, все сильніше заволодівало нею. – "Тобі вирішувати, мій лицарю, я ж тільки буду супроводжувати тебе." – "Ти краще мене знаєш місто." – "Навряд, кілька музеїв, виставкові салони, центр. Дерибасівську, Гор-сад." – "В такому випадку, замовимо таксі, і проведемо екскурсію містом, будемо зупинятись там де захочемо, і їхати далі."
Пропозиція видалась божевільною, вона знала скільки коштує машина для екскурсій, та в силу дивного пориву, погодилась. Радісна усмішка Влада була зайвим свідченням, що він зовсім інша людина, інший тип людини, до якого вона звикла.
Відкритий кабріолет в старовинному стилі, шкіряний салон, і відчуття сильного плеча, як і вітру над головою. Таня відчувала себе мов на небесах, мов дитина раділа з цього проводу, помічала як радіє її радості Влад, і ще більше усміхалась, відчуваючи як сильніше ним захоплюється.
Вони зупинялись біля виставкових салонів, заходили в світлу тишу зали, і з захопленням роздивлялись картини, витвори сучасного мистецтва молодих художників Одеси та області. Влад помітив з якою увагою Таня роздивлялась картину виконану на склі масляними фарбами. – "Тобі сподобалось? Може купити?" – "Та ні, - дівчина поспіхом поставила картину на місце. – Колись я теж цим займалась, а потім почало не вистачати коштів, довелось закинути." – В машині радісний настрій повернувся до дівчини, та Влад бачив як вона кілька раз оглядалась на салон, там він бачив прилавок з приладдям для живопису.
Вони зупинялись біля маленьких ювелірних крамничок, де Влад таки придбав для дівчини кілька срібних дрібничок, ланцюжок на шию та каблучку у вигляді дракона-віверни, що обнімає палець.
Під спекотним сонцем екскурсію продовжувати ставало важко. Довелось її припинити, та й то, по словам Тані подальший огляд міста можливий тільки пішки, важко з машини відчути справжній дух міста. На тому й порішили, Влад сплатив суму названу шофером машини, ще й додав чайові, шофер виявився розумною людиною, і за весь час екскурсії не промовив і слова.
Екскурсія закінчилась там де й почалась, на Привокзальній площі. Як обоє знали, на Дерибасівську вело безліч вулиць, вони обрали саму тінисту, Пушкінську, і швидко опинились в легких сутінках утворених височезними, розлогими платанами. Щоб не загубитись в натовпі, чи відчути себе в безпеці, Таня сама взяла Влада під руку, і швидко пристосувалась до його легких кроків. Десь в глибині свідомості виникла думка, може саме цей чоловік стане тим, кого їй не вистачало все життя – вірним другом?
Влад усміхнувся, свідомість дівчини швидше пристосувалась до швидкої переміни подій, ніж сама вона. Це був фундаментальний крок в перед, тепер необхідно закріпити досягнуте, і йти далі.
День для обох був дуже насичений. Прогулянка по Дерибасовській зайняла весь залишок дня. Вони насолоджувались морозивом на всіх прилавках з морозивом та прохолодними напоями, знялись на камеру вуличного фотографа з поляроїдом, і вели себе так, ніби вони закохана пара, або близькі родичі, іншої думки не могло виникнути. Надто близько вони були один поруч одного, надто часто їхні руки були зімкнуті, надто часто стегно дівчини було впритул до стегна молодика. Хоч це й була сама колоритна пара, яку довелось бачити відпочиваючим, важко було зрозуміти, що поєднує високого, схожого на спортсмена, чи військового, молодика, та тендітну дівчину, та ця пара була сама щаслива, сама близька один одному.
І знову чарівний сон, після перенасиченого дня. Таня засинала на ліжку Влада в цілковитому спокої, це був не сон, а реальність. Цей молодик стає все ближчим, стає все ріднішим. Так вона засинала не одну ніч, на протязі кількох тижнів у неї ледве вистачало сил дійти до ліжка, і впасти на чисту постіль. Всі події скоро почали втрачати свою реальність. Такої поваги, шанування, вона ніколи не зустрічала, що вже говорити про теплі пальці, що завжди стискали її руку, коли дівчині ставало страшно. Не свідомо для самої себе, вона шукала погляд свого друга, та натикалась на відображення свого погляду в його темних окулярах, які ніколи не знімались. Інколи вона помічала його усмішку. Усмішку людини, що все бачить та все розуміє, людини, яка і справді бачить набагато більше ніж властиво іншим людям. Ось тільки, ця усмішка інколи ставала іншою, жорсткою, цинічною. Це бувало коли вони обоє стикались з сірою буденністю реалій, чи, того гірше, з людською байдужістю один до одного. Вона ніколи не чула, щоб Влад лаявся, чи цинічно висловлювався, хоча обставини бували різними, проявом його почуттів була та ж сама усмішка, саркастична, цинічна, і тепла, з легкими іронічними домішками.
Для Влада людські вчинки ніколи не були таємницею. Властивість бачити свідомість, відчувати психо-фон людей, робити прив’язку до певної людини, вже не раз ставала в нагоді. А сприймання загального фону, не раз ставало в нагоді коли обстановка починала мінятись, часто не в його користь. Таня й не помічала, як кілька раз вони ухилялись від натовпів людей, не помічала тих сиростей буднів, які так боляче били по відкритій свідомості Влада. Але воно було того варте, він починав розуміти, чого не вистачає людям, і бачив багато шляхів до зміни в сприйнятті світу. Та кинути виклик сірості будням, будучи сам, він не міг, надіятись на допомогу Тані було ще надто рано. Кілька випадкових зустрічей на вулицях Одеси на протязі місяця, безсонні ночі проведені в кріслі поруч великого столу, з чашкою кави та сигаретами, тривалі роздуми, вивели його до висновків. Необхідно почати діяти, хай нема особливого плану, нема помічників, і мало засобів. Все пройде по мірі необхідності. А Таня, вона сама зрозуміє коли стати йому помічницею. І почне він …з пошуку нових друзів, таких же як він, божевільних шукачів світла в сірості буднів, шукачів істини в болоті запланованого життя та цілковитої стандартизації, штампів в повсякденному житті.
Вони святкували досить визначну подію. Місячне проживання в кімнаті на вулиці Вери Інбер дійшло до свого фіналу, Влад почав задумуватись про пошук нового житла, значно більшого та зручнішого. Тут і допомогла сама господиня. Після новини про від’їзд свого щедрого та доброго пожильця, похитавши головою, що більш такого не знайде, почула, що він сам хоче лишитись в Одесі на більш тривалий час. І сама запропонувала допомогти з цим.
"У мене дочка живе в центрі міста, будинок хоч і старий, але ще в доброму стані, - говорила тітка Таня, - вона за кілька днів їде за кордон, на роботу, і квартира лишається без нагляду. Я поговорю з нею, може вона погодиться здати вам в оренду." – "Я був би вам вдячний, тітко Таню." – відповів легко усміхаючись Влад. Керування подіями доводилось застосовувати не часто, тільки при крайній потребі, надто багато внутрішніх сил йшло на те, щоб зібрати навколо себе потік необхідної інформації, намірів людей, і скерувати події в потрібному для нього руслі. Та воно було того варте. Питання з квартирою вирішилось наступного ж дня. Дочка тітки Тані молода бізнес леді сама вийшла на Влада, і запропонувала зустрітись у неї на квартирі для обговорення всіх питань.
Квартира була в будинку по вулиці Ришильєвській, в будинку і справді старому, більш старовинному, але ще в чудовому стані; на третьому поверсі, і складалась з чотирьох кімнат. Великої, світлої вітальні, затишного кабінету, спальні, та дитячої кімнати.
"Як бачите, дітей поки нема, і тут стоять тільки тренажери, - говорила господиня квартири, кидаючи зацікавлені погляди на майбутнього орендатора, щось було в цій могутній статурі, та широких плечах. Та від інших думок зупиняла холодна ввічливість самого чоловіка, і тонка фігурка під його рукою. – Я залишаю всю обстановку та домашню техніку, до матері тільки перевезу власні речі, вам вони не потрібні. Мати дуже хвалила вас, а їй можна вірити, вона ніколи не помиляється в людях." – Переговори в вітальні не зайняли багато часу. Домовились і про ціну, і про терміни сплати за місяць, домовились, що краще не афішувати договір оренди для уникнення зустрічей з податковою, і всі наступні переговори вести тільки через матір господині квартири. Влад щиро запевнив, що не підведе тітку Таню, і з готовністю заплатив за три місяці в перед. На завершення переговорів, домовились, що завтра після обіду квартира буде готова для переїзду, і господиня передала запасний комплект ключів своїм орендаторам.
Ця подія для обох була визначною, а тому було вирішено відсвяткувати. І не в церемонії ресторану, а на вулицях міста, прогулявши всю ніч, відчувши нічну романтику міста. Вони й одягнулись відповідно. Влад в своєму звичному одязі, чорний піджак, чорна сорочка, шкіряні штани та темні окуляри; а Таня одягнула той одяг, що придбали для неї останнім часом – джинси в обтяжку, високі легкі чобітки, та чорну сорочку, в передбаченні нічної прохолоди накинула на плечі куртку з легкої шкіри. Потай від себе, вона порівняла свій прикид з одягом Влада, і була задоволена, між ними вже виникала схожість в звичках одягатись, ще трохи, і вона зможе йому довіряти абсолютно. Час до повних сутінків провели в збиранні речей, та підготовці до переїзду, і вийшли в ніч міста вже далеко за десяту вечора.
Денні турботи поступово звільняли місце нічному спокою, спека дня, поступалась місцем нічній прохолоді. На вулицях значно меншало людей, меншало машин. Тільки поодинокі групки молоді, що, як і вони, вийшла в нічне місто для розваг, виникали в різних місцях великої вулиці.
Вони неквапливо вийшли на Приморський бульвар, тут було більше велелюдніш, більше молоді в неформальних прикидах, купки молоді біля лавок, долинали звуки гітарних переборів, знайомі до болю акорди та звуки пісень. На них абсолютно не звертали уваги, навіть коли Влад підходив мало не впритул до них. Його сприймали за одного з них, а тут не питали чому людина стоїть тут, стоїть то й хай стоїть, коли хоче. Було видно, що Таня не розуміє ні слів пісень, ні самого стилю одягу, для Влада ж це все було зрозумілим та рідним, він попав в свою стихію. Наставала пора початку виконання свого завдання, з'ясування причин занепаду людської цивілізації, і в пошуку причин могли стати в нагоді ті ж самі молодіжні формування, так звані неформальні течії, що в цьому часі набули більшого поширення ніж будь коли. Підводить до цього Таню було ще надто рано, і тому Влад повів свою подругу далі, хоч душею намагався лишитись тут.
Для відпочинку вони обрали вуличну кав’ярню, з тих, що працюють цілодобово, тут можна взяти кілька чашок кави, пива, і чого-небудь ситно повечеряти. І це все за досить пристойну суму, а для Влада та його гаманця, що фактично був бездонним, великий вибір коли можна не економити.
Круглий столик, ввічливий офіціант, що з нагоди таких відвідувачів залишив свій прилавок, швидко накрив стола самими вибагливими наїдками, що знайшлись в його запасах. "Скажи, ти ніколи не знімаєш окуляри, вони не заважають тобі?" – келих солодкого вина, фрукти, і Таня відчула себе щасливою. Вона більш не соромилась задавати запитань, хоч інколи і відповідь була завуальована, далека від правди. – "Окуляри? – Влад зняв на хвилину, покрутив в руках, і знову одягнув. Дівчина не має знати, що це не прості окуляри. Прилад для нічного огляду, сканер інфрачервоного випромінювання, і ще кілька наворотів, що допомагають в звичайному житті. – Розумієш, я вже згадував, що я бачу трохи інакше, і не хочу, щоб люди бачили мою думку про себе. Очі це дзеркала душі, почуття ще можна приховати, а голос душі важко, от і доводиться ховати погляди від сторонніх." – "Зрозуміло," - коротко усміхнулась Таня, і кинула погляд у бік прилавку. Четверо молодих людей запально сперечались, причина суперечки і видалась їй дивною. В одного з них було сьогодні день народження, і вони сперечались, чи має іменник витрачати подаровані гроші, на пригощення друзів. Щось змусило Влада придивитись до них. Це була молода паросль неформалів, фанатиків групи "Арія", фанатиків дороги, потріпані чорні джинси, футболки з неформальною атрибутикою, старезні, явно з чужого плеча, куртки "косухи", довге волосся. Серед них була дівчина, явна готесса, хоч і з атрибутикою улюбленої групи. Дивна компанія, дуже дивна, молоді байкери, які змушені пересуватись на своїх двох, молоді романтики дороги, що змушені ворочатись в болоті сірості та буденності.
Влад залишив столик, і підійшов до молодих людей. – "Прошу вибачення, молоді люди, я випадком став свідком вашої суперечки, - уста Влада піднялись в легкій усмішці. – Для мене буде честь, якщо ви приймете моє запрошення і приєднаєтесь до нас." – Влад зробив короткий жест у бік свого столику, Таня вітально помахала рукою, і цей жест впокорив компанію, був кращим за всі інші слова запрошення.
Влад тільки усміхався, коли хлопці прийшли до тями від розкоші столу, і запально почали розказувати про останній виступ молодіжної групи, і як відпочили під час відпочинку. Їхня мова не була засмічена молодіжними зворотами, і досить культурно поводились за столом, зовсім не соромаючись старшого по віку та його дивної, мовчазної супутниці. За розмовою всі швидко перезнайомились. Як виявилось в цій групі згадувались всі перші князі засновники Києва – Кий, Щек, Хорив, дівчину називали Либідь; всі вони вчились в одній школі, всі з самого дитинства захоплювались роком, неформальним рухом, і мріяли хоч якось змінити цей світ, змінити до кращого, позбавити його цієї постійності сірих буднів, додати до цього яскравість та легке божевілля шибайголів.
"Сьогодні невеликий концерт в гор-саду, ми саме хотіли туди піти, коли ці звірі мені почали диктувати свою думку, - Хорив був старшим цієї групи, і по всьому користувався великим авторитетом серед друзів, було в ньому щось таке, що змушувало прислухатись. – Якщо ви хочете, можна до нас приєднатись. Там вітають нових людей." – "Ага, вітають, - додала Либідь, - та йти на концерт з порожніми руками, це повний моветон." – "Ну з цим питань не буде, що там більш люблять?" – "Пиво, чим більше пива, тим краще…" – скромно відповіла Либідь, поправляючи пишну шапку чорного волосся.
Концерт тільки починався, а глядачі вже давно зійшлись до великої бесідки в центрі парку, вона наче була навмисно поставлена будівельниками, щоб там грали музиканти, щоб там збирались люди по інтересам, і слухали справжню музику. Коли група молодих людей, на чолі з Владом прийшли до місця зібрання, навколо бесідки вже збирались молоді люди. Це були залишки колись масових груп неформалів – готи, арійці, рокери, найбільше було готів та рокерів, та зустрічались і байкери, он вони, поруч своїх потужних машин, пропахлі бензином в своїх шкіряних вбраннях.
Всі були навантажені бочками з пивом, Влад, щоб не прибіднятись купив весь запас пива в ларьку, та ще кількох інших, накинувши за насоси та тару, і на машині довезли до самого парку, вже з новими друзями переніс ближче до бесідки. Цих людей тут багато хто знав, і появу з новими друзями, та ще й з великою кількістю пива, вітали схвальними вигуками. Одразу ж знайшлись люди, що зайнялись влаштуванням тимчасового бару, інші принесли термоси з кавою, хтось приніс кілька ящиків з таранькою, концерт загрожував перетворитись на затишну та сімейну гулянку, тим паче, що сама група була зібрана з своїх же людей, оснащена на спільні кошти. Не відомо звідки появились м'які покривала, куди всілись всі нові друзі Влада, Таня, опинившись серед великої кількості людей, сильніше притислась до свого друга. – "Не лякайся, я тут, - прошепотів Влад, концерт от от мав початись, і він хотів, щоб Таня не зважала на чужу для неї обстановку, і слухала пісні, відпочивала. – Слухай музику, слухай тексти, я потім поясню, що не зрозумієш."
Вони пробули на концерті всю ніч. Всю ніч Влад слухав пісні, що мали змінити цей світ до кращого. Його нові друзі шалено підспівували, аплодували, а в перервах між піснями, смакували пиво, жваво розмовляли, але від своїх нових друзів не відходили, як розумів Влад, тут подібне не було прийнято, ці молоді люди вважали себе відповідальними за цих двох, яких привели сюди, і мали у випадку чого, захистить. Подібна одностайність, спаяність дружби, захопила Влада, змусила краще до них придивитись.
Так, він не помилився, це були чисті, сильні люди, спроможні по справжньому впливати на події, якщо їм показати справжній шлях, далі вони підуть самі, і будуть здатні повести за собою таких же як і вони, шалених, божевільних, сильних людей, яким так остогид цей сірий світ. Так, роботи багато, хай і на початок необхідно буде показати справжню суть речей, привчити до думки, що вони самі господарі своєї долі, та вони не повинні пройти ту школу виживання, яку пройшов він сам. Саме тут він стане в допомогу. І почне з самого елементарного…
Та поки можна і розслабитись, насолодитись музикою, словами, що перевертали душу, змушували співати, і мало не плакати від повного розчулення, а таке мало трапляється з сильними людьми, до яких відносив себе Влад.
Я рожден был ночью
В час молитвы волчьей
В темном логове зверей
Черный Ангел Ада
Был со мною рядом
На кругах людских страстей
Я прошел сквозь пламя
Был огнем и камнем
Червем был средь мертвых тел
Прозван был Нечистым
Имя мне - Антихрист
Ты - Христос, ты - на кресте...
Без тебя я - призрак
Что из храма изгнан
Без меня ты - скучный миф
Мы с тобой как братья
В гимнах и проклятьях
С вечной властью над людьми
Но ту прячешь тайну
И в душе хрустальной
Знаю я, грех смертный есть
Я не тот, кто выдаст
Имя мне - Антихрист
Ты - Христос, тяжел твой крест...
Співали з надривом солісти групи, співали з надривом, співали всією душею, до відчуття істерики в душах слухачів. Це не була їхня пісня, не були їхні слова, та це було байдуже, для тих, що й так знали на пам'ять ці слова, і тільки слухали слова, волаючи в повен голос слова приспіву, жадаючи тільки одного – переміни в цих сірих буднях. Гімном для молоді, давно та не гласно стала пісня тої ж групи, "Свобода".
Огонь всё ярче, страницы жизни в нём горят.
Что будет дальше - об этом знаю только я.
Вопросов больше нет.
В ответ не слышно красивой лжи.
Меня в бесконечность уносит
Поток стальных машин
Другая жизнь - не сон.
Я был для неё рождён.
И в час ночных дорог
Я не одинок.
Мы верим, что есть свобода
Пока жива мечта
Верим в свою свободу
И будет так всегда.
Це була завершальна пісня цього концерту, над деревами парку піднімалась ранкова зоря, глядачі, самі витривалі, почали збирати залишки нічної гульні, невідомо звідки появились машини для вивозу сміття, і за кілька хвилин тут було чисто і жодної людини.
Нові ж друзі Влада не поспішали додому. Зайняли одну з лавок в парку, закурили по сигареті, і почали обговорювати нічний концерт. Влад теж не поспішав, Таня змогла трохи покуняти у нього на плечі, і тепер тільки оглядалась в пошуках де б прикупити кави.
-"Додому вас не тягне, батьки не схопляться?" – Влад міг по праву старшого задати подібне запитання, але й так на нього подивились з легким подивом, контроль старших ставав інколи не зрозумілим. Та він вже був своїм, а тому його інтонацію лишили в спокої. – "Батьки нас не розуміють, звикли до стандартів в поведінці та одягу, - відповіла Либідь, - Хориву пощастило більше всіх, батько з старих байкерів, дозволяє сину гуляти ночами, ми ж повинні повідомляти батьків де знаходимось і хто з нами." – "Ага, - криво усміхнувся Хорив, - батьки інколи нагадують переляканих квочок, за ніч декілька раз дзвонили, і питали де їхні діти. Чомусь мені вони більш довіряють, ніж власним дітям." – "Що ж тут поганого?" – "Та нічого, та на одній підтримці далеко не поїдеш, мій батько і справді колись був байкером, та після аварії був змушений з цим зав’язати, ще й одружився пізно. Швидше б закінчити навчання, та знайти пристойну роботу, тоді можна буде розвернутись." – "Як?" – "Батько з любов'ю любить згадувати як він по десять місяців в рік пахав як вол, щоб два наступних виходить на дорогу, і їхати куди очі бачать. Були такі романтики як він, от і збирались в банду по десять – сорок чоловік. Я теж так хочу, у нас вже є по байку, тільки Либідь без машини. Машини старенькі, та вони ще підлягають ремонту." – "Де вони?" – "Для гаражу батько віддав свою дачу, там сарай як ангар, чисто та світло. На Котовську." – "Поїхали, покажеш, а ваші машини?" – "В гаражах, батьки не люблять коли ми колупаємося з ними." – понуривши голови відповіли інші. Запаливши Влад задумався. Таня нарешті помітила ятку з кавою, захопивши з собою Либідь, побігла за кавою на всіх інших. Думки Влада працювали швидко, він був з тих людей, яким притаманне швидке прийняття рішень, і дотримання складеного плану попри всі проблеми. – "А коли я допоможу з ремонтом машин, і візьму на себе всі питання з вашими батьками, що ви скажете?" – "Для чого це тобі, Полковнику?" – вони всі вже знали його нік, як добре знали його походження, хоч і не питали. – "Я хочу знову вийти на дорогу, та самому якось не хочеться…" – це не було те пояснення, яке було б слушне, але ці люди не вимагали чіткої відповіді, тут головний підтекст пропозиції, людина хотіла допомогти, і разом з ними вийти на дорогу. Видно, що ця людина не любить кидати слова на вітер, і багато, що пережила як на свої роки, багато побачила. Хлопці довго радились пригнувшись один до одного, а Влад вже бачив рішення всіх питань, з легкою усмішкою насолоджувався кавою, присутністю Тані поруч себе. Дівчина цілковито довірилась своєму новому другу, і цілком спокійно ставилась до збільшення нових знайомих, що їх всіх не тягне до дому після божевільної ночі. Нарешті хлопці прийшли до згоди, Хорив по праву старшого мовив до Полковника: - "Коли ти хочеш почати?" – "Зараз же, розходитесь по домам, збираєте запчастини, свої машини, ловите вантажні таксі, і до дачі Хорива…" – "Проблемка, - подала голос Либідь, - таксі дорого коштує, тим паче вантажне і на Котовськ." – "Це не проблема, - Полковник виклав на лавку поруч себе гаманець, і видав кожному по крупній сумі. – Тут вистачить і на таксі, і на закупку продуктів. На перший час видумайте вірогідні причини, для батьків, щоб вас відпустили на дачу до Хорива, потім я сам займусь розмовою з вашими батьками. Зустрічаємось на дачі за кілька годин." – хлопці та дівчина побігли, поруч Полковника лишився тільки Хорив. – "Для чого тобі це?" – у юнака була сильна свідомість, він відчув силу нового друга, хоч і не міг нічого для себе пояснити. – "Бачу, ти не вдовольнився тою відповіддю, що прозвучала, - усміхнувся Влад, - чому?" – "Ці люди довірились мені, ми дружимо багато років, і весь час довіряли один одному, довіряли до останнього. Так вийшло, що я старший, і вони слухають мене, слухають без зайвих запитань." – "Подібній дружбі можна тільки позаздрити, - з легким сумом усміхнувся Влад, - скажімо так, ви сподобались мені своїм вогнем, вогнем в очах та молодих душах, неспотвореністю поглядів на життя. Та ви без підтримки, і вас чекає подібне майбутнє, що мають люди мого покоління, вони або зігнулись, або стали на коліна, багато з моїх друзів спились. Я цього не хочу, і бути сам теж не хочу, на неї, - Влад хитнув головою у бік Тані, що прогулювалась осторонь, - поки надії мало, вона з нових людей, і тільки тільки починає бачити світ інакше." – "Добре, - рішуче хитнув головою Хорив, він мало, що зрозумів зі слів Полковника, та звик довірятись своїм відчуттям. – Їдемо на дачу, там твоя дівчина трохи відпочине. Але твоя затія вимагає фінансування, в цьому ми тобі не помічники, в усьому іншому ми допоможемо." – "Фінанси не проблема, на перший час вистачить, потім я думаю почати заробляти, кудись піду на роботу." – "Хто ти по освіті? Батько може допомогти?" – "У мене права міжнародного класу, керую всім, що може їздить, плавати чи літати, академія командного складу, та це все не для мене, не люблю ставати на витяжку." – "Я теж, - усміхнувся Хорив, - але мені в армію через рік." – "Часу багато, може щось і придумаємо." – Хорив задумливо похитав головою, і рішуче встав. – "Поїхали, чого час гаяти." – Він пішов у напрямку автобусних зупинок, та Влад вчинив інакше. Заклично махнув рукою, і коли поруч з ним зупинилась машина-таксі, рішуче відкрив дверці. Хориву довелось підкоритись, і сісти на переднє сидіння, Влад та Таня на заднє. За кілька хвилин машина виїхала на трасу до селища Котовськ.
Для розваги шофер увімкнув радіо станцію по якій грали тільки блатну музику. Влад помітив як Хорива кілька раз мало не скрутило, він і сам отримував мало задоволення від подібної музики. Нахилився до шофера. – "Ви не будете такі люб’язні, змініть хвилю радіо." – Шофер вважав себе блатним, відповідний одяг, кілька тату на руках, але не був в силах щось перечити людині, яка ледве помістилась в салоні його машини. Спокійний, холодний голос в якому відчув холод і звичку командувати, головне, що ці прохання виконувались як наказ. І тут же змінив настройку радіо, без помилково знайшов станцію по якій постійно грали рок, і тільки рок. Хорив задоволено усміхнувся у заднє дзеркало, і розслаблено заплющив очі. Під таку музику можна їхати і їхати.
ID:
372634
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.10.2012 20:31:03
© дата внесення змiн: 22.10.2012 20:33:24
автор: ПОЛКОВНИК
Вкажіть причину вашої скарги
|
