Орфеї гублять ночі,
Орфеї гублять дні,
Свої думки пророчі
І струни чарівні.
Геракли теж старіють,
Геракли теж слабі.
Ареси також сіють
Овес на пагорбі.
І сині океани
Ночами замовкають,
Бо зазирать в тумани
Неяди научають.
А милі Афродіти
У зморшках вже не ті.
І купідони діти
Так часто не святі.
І Зевси також плачуть,
Закинувши громи,
А Геліоси бачать,
Які нещасні ми.
Атланти вже втомились,
Кидають небокрай.
Блакитне прихилилось
На недоладний рай.
А хто ж його тримає?
Чи це під силу нам?
Під силу, хто літа –
Блаженним і птахам.