Побачив якось я по телевізору рекламу. Навіть не знаю про що вона, але пам’ятаю, що там плавала риба. І не яка тобі там тюлина, а ціла акула! Чи, може, кит – не розбираюсь я у рибі. У них у всіх морди схожі, як у близьких родичів. Ні, як у близнюків. Але ж, як воно не є, а рибки смаженої хочеться.
Накопав я у конячому гної пахучих, дебелих, аж червоних черв’ячків, замісив тіста, взяв макухи і пішов на рибалку. Ще й коли-коли – вранці, коли ще сонце, як слід не проснулося, а півні на подрах спали. Я ж думаю, якщо так рано прийду до ставка, то риба сама проситиметься мені в сітку. Еге ж, проситиметься... Вудку я взяв хорошу, на очеретяній основі та ще й з двома гачками. А чого, де одна риба, там і дві.
Спочатку накидав у ставок макухи. Аж два пахучих кільця – чим більше, тим краще. Думаю, риба нюхом почує де є дармові ласощі, та й припливе до мене на гачок. Я як смикну, та аж дві відразу й упіймаю. Ото наловлю та наїмся!
Жаб на ставку – хоч греблю гати. Якби то так риби було, як тих зелених та бридких жаб. Закинув вудочку тай чекаю. Поплавка мені не видно, бо темінь. І чого мені було сюди пертися так рано. Сиджу, чекаю.
Сонечко трохи почало показувати свої промінчики. А я все жду. Не клює риба, мабуть ще спить. Чи, може, вже й черв’яка мого склювала. Почав я діставати вудочку з води, та й зачепив її за очерет. Смикав, смикав, аж поки не шубовснув у ставок. Сім чортів вашу матір... Всю рибу тільки розлякав. Розмотав я свою очеретянку тай виходжу з води, аж гульк, на березі сидить велика зелена жаба.
- Ква!
- Чого тобі? Ану геть, ще й ти тут підквакуєш! Геть, я сказав!
- Ква-ква! – сидить, вирячила на мене свої очиська, ніби щось хоче сказати.
- Ану геть! Іди збирай макуху.
Вона мене ніби не чує. Може, глуха попалася? Чи хто його знає, чого вона хоче. Відчуваю, що риби я вже не наловлю. Та що тут відчувати, як я її всю розігнав. Я зібрався йти додому, а жаба й досі дивиться на мене і квакає. Думаю, може, це яка царівна просить, щоб я її забрав додому бо їй набридло постійно сидіти у цьому болоті та жерти різну бридотину. Іди – кажу їй, простягнувши свою дебелу робочу долоню. Вона ж зраділа і не вагаючись пішла до мене.
Вдома я дав жабі нове житло – скляну банку. А що я їй ще дам? Палац запропонувати не можу.
Отак я замість риби приніс додому жабу. Е-е-е, брешу. Коли виливав воду зі своїх чобіт, то знайшов одну невеличку тюлину, яку потім, розщедрившись, віддав коту Мицику.
Жабку я годував тим, що сам їв. Давав їй сало з цибулею, борщ, пиріжки з картоплею, але вона нічого не їла. Мабуть, все таки, засумувала за своїм колишнім житлом. Так вона у мене, ота жаба, і здохла, не написавши навіть заповіту.
ID:
354077
Рубрика: Проза
дата надходження: 30.07.2012 23:06:51
© дата внесення змiн: 30.07.2012 23:06:51
автор: ІванЖусєв-Полтавський
Вкажіть причину вашої скарги
|
