Захотілось в ресторан піти для Омелька,
А дружина його Гапка, як дитя раденька.
Цілий день крутилась, цілий день вертілась,
Тут чудова думка у неї з’явилась.
Вділа блузку з декольте, ще й спідницю міні,
В ресторан ходити будемо кожен день від нині.
На підборах туфлі, червоні коралі,
Ні в кого немає отакої кралі.
Зайшли за стіл сіли, замовив пляшину,
- Що ще Гапко будеш? - запитав дружину.
- Борщу в ресторані хочу скуштувати,
Може я не вмію його готувати?
Випили по чарці, закуски немає,
Омелько по другій уже наливає.
Принесли гаряче, Гапка так смакує,
Груди у борщ впали, а вона не чує.
- Щось пече у грудях, Омельку, горілка,
А він чомусь дивно на неї так зирка.
То оком моргає, руками махає,
Потягнуло мову, що сказати не знає.
- Хочу, мила Гапко, в тебе запитати,
Як для тебе борщик? Чи добавку дати?
- Дуже пече в грудях, не можу дихнути,
Як його готують? Хочу те почути.
- Витягай голубок досить їх купати,
Час нам вже додому Гапко вирушати.
