Когда погребают эпоху,
Надгробный псалом не звучит.
Крапиве, чертополоху
Украсить её предстоит.
И только могильщики лихо
Работают. Дело не ждёт.
И тихо так, Господи, тихо,
Что слышно, как время идёт.
А после она выплывает,
Как труп на весенней реке.
Но матери сын не узнает
И внук отвернётся в тоске.
И клонятся головы ниже,
Как маятник ходит луна.
Так вот над погибшим Парижем
Такая теперь тишина.
А.Ахматова
В той час, як хоронять епоху,
Псалом над труною мовчить.
КропИві та чортополоху
Вкрашати належить цю мить.
І лише могильщики звично
Працюють, бо діло не жде.
Так тихо, о, Боже, й трагічно,
Що чути, як час в Вічність йде.
А потім вона випливає,
Як труп по весні у воді.
Та матері син не впізнає
Й онук відсахнеться в журбі.
Схиляються голови нижче
І місяць по небу блука.
Ось так над загиблим Парижем
Пливе тепер тиша дзвінка.
Дуже гарно, Олю! 
