Зимовий вечір: дощ чи мокрий сніг,
пориви вітру в душу проникають.
Скрізь лід - не контролюєш більше ніг,
думки всі на морозі замерзають...
Немає сонця, але видно все,
дорога сяє білизною снігу,
хочеться йти, та по льоду несе
мов течією зледенілу кригу.
По переду широке перехрестя,
а далі розгалуздя, куди йти?
І скільки не цілуй натільний хрестик,
мусиш зробити вибір тільки ти.
Прислухаєшся розуму - не чути...
Від холоду притих у голові.
Тоді до серця - не збагнути,
воно закохане - його вуста німі...
Стоїш на роздоріжжі зі сльозами,
не на очах, а на своїй душі,
бо лиш вона і днями, і ночами
живе і переймається в тобі.
Мозок і серце в тілі просто орган,
тому й мовчить, коли рішуча мить,
і лиш душа ніколи не змовкає,
коли їй боляче, то орган теж болить.
Кожен вибір, перехрестя кожне
з душею чистою життям треба пройти,
натільний хрестик з гордістю пронести
і лід хай не підкошує ноги.
Душа - єдина вірна вся до скону,
просто прислухайся, почуй її.
Весь вибір ти візьмеш в свої долоні
і своє щастя сам ти обери.
