Tи маєш властивість починатись з нічого, тобто, якось дивно таке усвідомлювати, однак насправді добре тебе дізнавшись вже нічого не дивує, ні те що ти з долонь годуєш голодний день, який з самого світанку чекав пелюсток твоїх рук, і те що ти ходиш грайливо як кіт на полюванні, і чхати я хотів на всіх хто каже що ми ненормальні, мій світ поєднується з твоїм нанопростором, і вже зі звички я називаю тебе своєю, своєю дівчинкою… ми залишаємо невідомі нам казки і легенди в країні вічних дощів, і просимо Бога реінкарнуватись в минуле божевілля, щоб відчути як наші тіла закутуються у дилеми невирішених проблем, і біла нитка вишиває наш невідомий шлях, на скатертині минулого, і ми починаємо нанизувати на голку блаженні спогади, тих днів, коли забули все, і я знову одягну тебе своїм поглядом, і з криком роздягну , я перестану купувати надії у супермаркеті твоїх ілюзій а краще просто пригорнусь до тебе і пропущу всередину елементарні частоти тепла, простого і світлого як ранкове небо, тільки зауваж НАШЕ небо…
