Невдалим дотиком хрестила божевілля.
З душею поєднатись не могла.
Із вічних мук я вибрала тернове гілля,
З одвічних мук я вибрала собі життя.
Вдавала спокій, як душа гриміла.
Байдужість - коли снився цілий світ.
А ти не знав як я не плакати не вміла,
У посмішці ридала, як стоплений у свічці гніт.
Твою присутність на життя міняла,
Ставала розіп'ята світлом дня.
Від ночі і до ночі - все чекала,
Молилась не на Бога - на твоє ім'я.
Туманом по душі стелились мрії.
Зникали у повітрі, як роса.
З тобою - шепіт смутку, безнадії,
Без тебе - закривались небеса.
Сама за кожну мрію помирала,
З покійним днем прощалась, як з життям.
І власну тінь за ворога приймала.
Була дорослою, але в душі таким іще дитям...
