Твоє почуття ще коротке. Нерозвинуте чиМаленьке.
Яскраве, та не солодке. Воно – як нестигла малинка…
Але наливається спекою бурхлива літня історія,
Тече собі в’язко і солодко медова наша теорія.
До практики чи дістанеться, тактильної і тантричної,
Шаленими соками живиться Приорілля й Орілі величної.
Кохання – далеке і пристрасне – ніччю дзвенить горобиною.
За горизонтом виблискує, солодшає щастя хвилиною.
А токи Землі піднімаються і щедрістю б’ють у голову
Цілинністю та неораністю доскіфського степу голого.
Джерела і витоки спраглості роками і десятиліттями,
Замулені і забамбулені, чекали весни суцвіттями.
Гуде і вирує жадібно потік відчуття правічності
І Космосом обертаються планети й секунди вічності.
