Це була зима.. 14-го лютого. День закоханих, день хвилювання, та зізнання. Цей день є особливим, неповторним.. У кожного є своя історія. Це життя в житті.
Моя історія про кохання одного дня. На той час я вже прожила 16 весну. 16 літо, 16 осінь та ось і 16 зима. Тоді зима була надзвичайно суворою, а температура-дуже низькою. Але одного разу моє серце розпалилось, воно забилося швидше та швидше, це відчуття перехопило мій дух. Я забула все та всіх. Я не бачіла нікого крім нього. А він.. Він-звичайний хлопець, без особливостей на перший погляд, він-некрутий, він-простий, але в ньому є щось особливе. В тій простоті приховане щось тихе та мовчазне..
Як у всіх школах так і в моїй була пошта з валентинками на День закоханих. Я надіялась, що мені нічого не пришлють, але мої надії були марними. Мені прислали паперову половинку сердечка із запискою:" Я чекатиму на тебе о 19:00 у вестибюлі." Я не зрозуміла жарту і ніяк не могла втриматись від цікавості дізнатись хто ж прислав цю записку. У призначений час я прийшла до вестибюлю і побачила його. Підійшовши ближче, я показала свою паперову половинку, а він легким рухом руки дістав із кишені його половинку. Без сумнівів вони були частинками одного серця...Я ,ледве стримуючи сльози поклала свою половинку на підвіконня та пішла..
Якби в мене не було б розуму, якби я слухала лише своє серце, я не пішла б, я б осталася біля нього, прикипіла б до нього своїм поглядом, але ноги послухались розуму . Моє серце залишилося в його руках у вигляді паперової половинки. У той момент моя душа була розбитою, я плакала, сміялась, кидалась, летіла та падала, жила та вмирала.
" Іра!!"-я ,ледве повернувшись, побачила його..