Зима прийшла і холодом подуло
І своє царство принесла з собою.
Навкруг ж безлюдно й тихо було,
Лишень на дереві листок на світ дививсь з журбою.
І листя все давно уже опало,
Лиш він один чекав свого кінця.
Прожив він зовсім-зовсім мало
Й не тішила,його реальність ця.
Висів на гілці,він самотньо й сумно
І згадував усе своє життя.
Як на весні,під деревом тим було шумно,
А він лиш починав своє буття.
Згадав,ще літо й сонячне проміння,
Що гріло лагідно своїм теплом,
А ще згадав про своє вміння
Як був корисним і ділився він добром.
А потім ще,як то по ньому
Літній,той дощик теплий дріботів.
І як радів він дощу тому,
А той іти все не хотів.
Згадав,ще квіточку маленьку,
Яку завжди він так чекав.
І її посмішку гарненьку,
Напевне він її кохав.
А потім осінь дощовиту,
Й красиві барви,ті кругом.
І землю дощиком политу,
Тепер ж присипану сніжком.
Подув шаленний вітер враз
І відірвав його від мрій.
Не буде більше вже образ,
Ні сміху,радості й надій.
На землю тихо опустився
Листочок той в нічній тиші.
А потім снігом,ще й накрився,
За ним не видно вже й душі.
Пройдуться вранці по нім люди,
Засохне він та не від сну.
Його вже більше тут не буде
І не зустріне він весну.
