Прозоротінний інтервал між світлим сонцем і скорботним
Я зажену вітри в рукав, щоб небо стало безтурботним.
Я сміхом хмари розтоплю – вони зіщуляться над нами
І вибухнуть – мов від жалю – скляними перлами-сльозами
Ось місяць-ніж різнув так спритно по дня зіщуленій долоньці,
Що небо,мов кавун блакитний,заливсь густою кров ю сонця
І згинув день. Холодна осінь. Здригаюсь.Хочеться ридати…
Достатньо в римах повправлялась, тепер піду вже,мабуть ,спати:-)
