Оголена душа,
Мороз щипає пальці.
На вогник вдалині,
Метеликом лечу.
Там, в хаті, спить Мурко,
Скрутившись на лежанці,
І милий серцю сад
Чекає весь в снігу…
Горять дрова в печі,
Тінь язиків на стінах
Танцює свій танок
Веселих чортенят.
І мариться мені,
Що я зникаю в тінях –
Все більше вверх росту,
Чим більш дрова горять.
Набився сніг пухкий
Кагатами на шибках.
А на столі – кутя,
Освячене їство
І теплий з печі хліб
Нарізую на скибки…
О, матінко моя,
Як це було давно!
Немає вже того…
Тримає що людину?
Невже технопрогрес?
То є наживи суть!
Чи може та попса,
Що гатить кожну днину,
Чи домішки в їду,
Що по-живому б’ють.
Немає вже того…
Немає і не буде.
Оманливий прогрес
Давно біля дверей.
То ж зупинись – вже час,
Ошуканий народе!
Оглянься навкруги,
Завісу скинь з очей!
