Не спить вітер
Не спить вітер, Дніпро будить, виє, завиває.
Той - до неба, до зірок, хвилі піднімає.
І на бурю звіддаля, глядить місяченько.
Бачить: чайка серед хвиль летить височенько.
Святи місяце! Та душу забери в долоні.
Вже за нею спішать з неба вогняні коні.
Бо ж у тих, хто на тій чайці, - доленьки не має.
Живуть наче чужим щастям, у чужому краї.
Повертаються додому, де давно забуті.
Та нема в козачих душах погані і люті.
Тільки туга, за минулим, що вже не вернеться,
Тільки жаль, такий, що плаче, кров’ю мужнє серце.
За нащадків тих слабих: мали вони долю,
Та щоб взяти її в руки – Жаль, не мали волі.
