Не спить вітер

Не  спить  вітер
Не  спить  вітер,  Дніпро  будить,  виє,  завиває.
Той  -  до  неба,  до  зірок,  хвилі  піднімає.
І  на  бурю  звіддаля,  глядить  місяченько.
Бачить:  чайка  серед  хвиль  летить  височенько.
Святи  місяце!  Та  душу  забери  в  долоні.
Вже  за  нею  спішать  з  неба  вогняні  коні.
Бо  ж  у  тих,  хто  на  тій  чайці,  -  доленьки  не  має.
Живуть  наче  чужим  щастям,  у  чужому  краї.
Повертаються  додому,  де  давно  забуті.
Та  нема  в  козачих  душах  погані  і  люті.
Тільки  туга,  за  минулим,  що  вже  не  вернеться,
Тільки  жаль,  такий,  що  плаче,  кров’ю  мужнє  серце.
За  нащадків  тих  слабих:  мали  вони  долю,
Та  щоб  взяти  її  в  руки  –  Жаль,  не  мали  волі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287215
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2011
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)