Я так Тебе кохаю, аж болить.
Кохаю, аж здається — я конаю.
І терплю муку протягом століть...
(Насправді — ні. Та того я не знаю.)
І того я не знаю, що жінок,
Крім Тебе, на землі ще не одна є.
Долаю болю вік, за кроком крок.
Тебе одну кохаю. І — конаю.
Вмираючи живу. Крізь кожну мить,
Мов крізь густий чагар, я продираюсь.
Сочиться кров із сотні ранок. І болить
Душа від того без кінця, без краю.
А Ти — далеко. Стогну чи кричу,
Чи б'юсь об землю головою люто, —
Усе одно. Не чуєш Ти. Не чу-
Єш Ти мене. Кохана! Люда!
Благаю, де б не була, зупинись.
Прислухайся. Ми ж рідні, чи не правда?
Принаймні були рідними колись...
Невже Ти смерті моїй будеш рада?
