Вона і він... Дві прекрасні долі,
Дві лінії життя, мов дві зорі
В нічному небі, сповнені любові,
Та, як часто так буває, жили собі одні...
Він, як юний лебідь, жив у самоті,
Він був скрипаль, так гарно грав на скрипці...
Й не думав про кохання і не знав,
Чи може він любити перестав?
Вона ж, як та лебідка біла,
Така красива! Ці очі, і уста...
Ех, якщо б десь близько, біля мене жила,
Я б її, напевно, покохав...
Ой, щось відхилився я від теми,
Отож продовжуєм рядки:
Вона якось було любила,
Як наслідок - на серці опіки...
Тому не вірила, що може знову покохати,
Та й не хотіла просто знов ридати,
Якщо б у неї щось не склалось,
Тоді життя для неї перестало б існувати...
Любила дуже ходити у театр,
Обожнювала класику і скрипку,
Тому пішла на черговий сеанс,
В театр, що звався "Щастя - музика"...
Там грав отой талант-скрипаль,
Він зразу ж запримітив ту лебідку,
Яка сиділа в першому ряду,
І так захоплено дивилася на скрипку...
Але і їй він теж здавався милим,
Такий стрункий, талановитий, щирий...
Бо грав він так, немов би відчувалось...
Від тої музики аж серце завмирало...
І він собі поставив за мету
Запросити її на побачення,
Не думав він, чи схоче йти вона, -
Для нього це не мало значення...
Він підійшов, - вона його впізнала зразу,
Він запросив, - вона не відмовляла,
Який же сенс відмовити відразу,
Якщо стріла Амура в серце потрапляла...
Отож в подробиці вникати ми не будем,
Не наше діло це, як не цікаво,
Та зав'язалось в них кохання щире,
Для нас же головне: у них все добре стало...
Ходили в ресторан, на площу, в парк,
Їли шоколад "Палке кохання",
Сміялись щиро, йдучи у зоопарк,
По вулицях гуляли до світання...
Пройшло три місяці життя, як почали вони
Гуляти разом парком, - став він рідним,
Та якось він прийшов увесь сумний...
Не знав, зчого почати, бідний...:
- Привіт, кохана, не знаю, як сказати,
Брехати просто тут не гоже,
Так я любив тебе... Пробач,
Та більше зустрічатись ми не можем...
- І що мені робити скажеш, а?
В здогадках мучитимусь до весни,
Так може правду ти розкажеш, милий,
Нічого я не прошу, тільки поясни...
- Ну що ж, поясню: Не будуть мати слід
В житті твоєму наші ці гуляння,
Болючими чи ні будуть ті спогади, зітхання,
Ти просто знай: у мене СНіД...
І він пішов, нічого не сказавши більше,
Вона ж сиділа й далі так на лавці,
А потім взяла й наздогнала:
- Стривай, не йди! Ти думаєш, що в пастці?
Не відступай! Не бійсь! - Разом це подолаєм,
Не проганяй мене, добра лише бажаю
Тобі й мені, невже для тебе складно,
Змиритись з тим, що я допомагаю?
- Ні, не підходь! Не треба більше болю,
Не треба сліз, не хочу більше знати
Тебе... і крапка... Ти думаєш так легко буде
Одного разу біля тебе помирати?
І він утік... Вона в сльозах пішла додому,
Сто раз набрала номер телефону,
Й не раз ридала під квартирою його...
Так, він все чув, але не підійшов...
Пройшов ще тиждень... й тут у двері
Її квартири пролунав дзвінок,
Мов літній грім в ясному небі, -
Це він прийшов, радівши крок у крок:
- Кохана, люба, знов будемо разом,
Ти мене любиш, я це зрозумів,
І не тримай на мене ти образу,
Це все лише помилка лікарів...
Не в мене СНіД, це все помилка! -
Повторює він їй іще не раз,
Вона відкрила двері, усміхнулась,
Поцілувала, і сказала таку фразу:
- Так, коханий... Дуже рада я за тебе,
І не потрібно здивування,
Моя реакція проста: а чи не думав ти,
Що це випробування
Для нас з тобою? Я ж тебе любила,
І все для тебе би зробила,
Пробач, та ти не захотів,
Ти просто-напросто мене відшив...
Закрились двері, він пішов...
Думав, що щастя він знайшов...
Ну і що тут ще сказати?
Не допоможуть тут і серенади...
Тож нашо нам не підпускати близьких?
Тож нашо часом серце розбивати?
Ви просто вірте... Час усе покаже,
Чи зможемо колись іще кохати...
Не знаю я, як там у них складеться,
Від всіх прогнозів стає якось аж лячно...
Тільки одне до серця прикується:
Лише добра я їм бажаю! - це однозначно!
ID:
270858
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 18.07.2011 19:48:46
© дата внесення змiн: 18.07.2011 19:48:46
автор: Unknow
Вкажіть причину вашої скарги
|
Я так рада, що все закінчилося гарно. Я зачиталася....а вона...вона так його любила що вирішила все зним подолати. Я впізнаю трішки її в собі) 
