Красивий букетний – лишився позаду… Відмотані часом і гарні побачення, романтика зустрічей, море дзвінків, лагідні слова… Час не пощадив ніщо! Навіть емоційні сварки, мовчазні непорозуміння, уникнення від розмов, приховане не бажання повертатися до дому, коли стали жити разом, - усе позаду… По переду – нічого… Навіть маленькі інтимні побачення, які тривали останні кілька місяців та були сповненні надії повінчаної з коханням – лишилися за горизонтом. Тепер – нічого!!! Порожня душа, життя, серце…
Любов – врятує світ! Навіщо так глобально?... Якщо позбавляють барв, смаку життя, відчуття часу – наші стосунки… Світ – зачекає, якщо виживу я…
Так от, любов врятує… Правда в нашому випадку покладатися доцільніше було б на спокій… Спокій, витримка, і… чекання, як варіант…
Можливо так склалося тому, що були надто різними… І справа навіть не у вікові (іноді здавалося, що він старший на років тридцять, а не на сім, як було насправді), не у різності поглядів, цінностей, а у пережитому, «грубості шкіри» та вмінні розгортати/не розгортати душу (ризик болю)… Тепер розумію… Тепер – пізно…
Була надто правильною… Відповідала стандартам високої професії (навіть у се*сі, як зазначив колись). І він – загартований життям, сформований на особистісному рівні і… з шрамами від недопалка на правій руці…
Потребувала більше довіри, турботи, слів і кохання, натомість загадки поведінки, нічні дзвінки колишніх, мовчання і се*с, якого чомусь все одно було мало…
І ось… коли місяць володів землею, у ліжку панував холод, в голові – безсоння, а в його телефоні – несподівано провокативні фото (знала би, що таке побачу, що так обернеться – нізащо би….)… Він пішов!
НЕ вірилося…
Пропозиції «…з початку», ніжність, смиренність, смачні страви, закоханні очі, емоційні дзвінки, любовні листи, листи-пояснення, вірші і ще дещо… Не давали бажаного…
Щирість, відвертість і оголеність почуттів… Говорив: будь такою, як ти є. І я була…
Що далі??? Знаки питання – повсюди: в голові, навколо і навіть на обличчі…
Побачення, знайомства, спілкування і його ім’я червоними літерами крізь усе серце…
Одного прекрасного, саме через цей факт, вечора, він подзвонив. Не знайомі цифри (це не тільки тому, що його номер був видаленим), відкрили двері його голосу… Надія втратила життя, любов жевріла в серці і шукала свого вияву – слова були адресованими (не зрозуміло точно у відповідь на що): «а що, якщо я хочу тебе?... Ніколи ні від кого не хотіла…»
Не чіплялась за розчуленість від сказаного, не будувала ілюзій, не чекала (писала касаційну скаргу). А він – вигулькнув… Заінтригувавши: «Если хочеш быть со мною, то просто будь…», конклюдентними діями обіцяючи хороший се*с і даруючи надію на «Все буде добре», яке так мріяла почути…
Пристрасть переповнила поцілунок, спокій додав наснаги завершити справу (дописати документ), а радісний настрій напоїв надію живильною водою…
Любовне смс без звіту, а згодом – без відповіді. Наважилася на дзвінок. Прозовий голос відповів що про це (в контексті про це), треба буде якось поговорити…
Чекання як варіант…
Надії… Несподівані та яскраві зустрічі… Неоднозначні синці… Лірика спогадів…Телефон клято мовчить… (Бажання голосу)… Емоції… Чекання… Зустріч… І все – по колу…
І так – кілька місяців…
Без взаємності спроби поговорити… Без пояснень причин, чому не прийшов коли обіцяв, коли чекала… Без відповіді дзвінки…
Проблеми нашаровувалися… Любить – значить прийме однозначно, пробачить… Купатимуся у, хай і штучному, задоволенні, розпусті… Розширю свої рамки де їх уже практично не реально розширити (коханки, коханці, подруги*…), аби лишень ніхто не здогадався, про те, як хочеться, найдужче у світі почути від мами: синок, я тебе люблю; від батька: а ти – молодець, - пишаюся… Тоді би не довелося нести тягар стосунків з усіма жінками, що колись зустрілися на шляху, шлейф з їхніх телефонних дзвінків і проблем, що потребують вирішення; допомоги їм, заради власного самоствердження… Я би знав, що мене люблять, мене – приймають і… я – самодостатня людина.
«… за**ався», «живу з іншою…», «Варіанти: дружба, се*с або "розрулівать"…», приємне «скучаю за тобой, иногда сильно…» (що, мабуть, не варто було запам’ятовувати…).
Скуйовджене ложе у якому стільки кохались… Бажання обійняти і усвідомлення, що у вечорі – буде з іншою… Порожні очі свердлили стелю… Одне безглузде запитання, яке так і не було озвучене… Відвертість з приводу: «если я говорил, что люблю тебя, то…»
What do you want?...
* Цитата з вірша http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249738
ID:
267363
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.06.2011 23:38:10
© дата внесення змiн: 02.07.2011 22:26:04
автор: Єва
Вкажіть причину вашої скарги
|
