Рецензія на статтю М. Малюка "Академія української мови: бути чи не бути"
Розгорнувши газету "Літературна Україна" від 24.03.2011 року, я побачив напис "Академія української мови". Під ним знаходився чорний прямокутник, в
якому білими літерами було написано "бути чи не бути". Це надавало певної приреченості цій фразі.
Стаття починається з короткого екскурсу в історію. Розповідається про 40 довічних членів Академії французької мови. Далі ми читаємо те, чим живе Академія сьгодні. Виявляється живе вона досить не погано. Призначає стипендії, премії, забороняє одні слова і вводить інші. Проводять "судові засідання, на яких судять слова". Піідтримують вітчизняне кіновиробництво.
"А що в Україні?" Так називається останній розділ статті. З його змісту не важко здогадатись, що відповідь на це питання: нічого. Хоча спроби створити власну Академію були. Павло Загребельний, Борис Олійник, Юрій Мушкетик, Іван Дзюба та Іван Драч запропонували щось на зразок статуту.
У кінці Михайло Малюк нарікає "на вічне українське "але"". Мовляв, звернення щодо заснування Академії "загубилось в кучугурах "важливіших" державотворчих документів"
Тож які висновки? А висновки, як на мене, такі: Створювати Академію української мови треба, але палицю перегинати не варто. Можливо, це лише моя суб'єктивна думка, але IPad всюди IPad.*
* В статті було сказано, що Академія французької мови вигадала французьку назву для цього пристрою