***
Повішений вчора, не скаже сьогодні: «Привіт!»
Лише лаковані туфлі блищать в тамбурі квартири,
й сусіди шукають винних і зовсім втомились чекати,
вони дивляться з будинків і опускають очі…
Кому не хотілось жити, той повішений вчора,
кому хотілося правди − повішений сьогодні.
Лише дівча в червоній хустині прийде до мене чекати весну.
Їй ніколи не зрозуміти, що весни немає.
У цьому місті − холодна колючка зими.
І повішені люди вчора.
І повішені люди сьогодні.
Повішені знають, чому йшли босі.
***
Тупотіння маленьких лапок
за дверима моєї кімнати,
тепле проміння по шкірі –
сентиментальний блюз
підвис павутинням в повітрі.
Так тихо,
що хочеться спати,
і теплі хвилини й миті мають справжню вагу,
але чи мені потрібні ці володарі знань про життя?
Пам’ять роздута до розмірів мозку,
і я покриваюсь пилом
разом із забутими речами.
