"Цій весні (як тобі) не забракло розплетених кіс…"
Цій весні (як тобі) не забракло розплетених кіс…
За вологим волоссям – сліди усамітнених вишень…
Верховіттям дерев знову ранок у небо уріс,
Позмагавшись з берізкою – хто з них сьогодні стрункіший…
Хтось такий же, як ти. Розглядає розкуте гілля.
На черешні (як спогад) лишивши рубці - в нагороду…
Це не блиск на воді. Просто вечір духмяний. Й здаля
Твої очі нагадують талу стривожену воду…
Ще з тієї весни, до якої не встиг прирости…
Й прихилитись принадно, зустрівши останній світанок…
То не війни чужі – то твої вічно юні хрести,
Простягають (як руки) до сонця роз’ятрені рани…
В неба сни - підвісні. Вони пильно вдивляються (в ніч)…
Так дивились й тоді, коли квітів вмирало багато…
Ти живеш. У думках. У веснянках мінливих сторіч…
Я не знала тебе. Але буду завжди пам’ятати…
Ч 
