Холодний вітер мені думки віє,
І я додому більше йти не мушу.
Гаряче серденько тихо німіє,
Коли ти грієш мою вірну душу.
Тут холодно та нам це не проблема,
І щось щемить в порожніх грудях.
Давай помовчимо, а там й заснемо,
А зранку чайки тихо нас розбудять.
та ти не плач, життя не проведеш!
Побудьмо разом проти його волі,
Ніде мене ти більше не знайдеш...
…усе мовчу. У слові-душа болю.
Остання мить і вже немає нас,
Життя не повелося на омани...
Воно ув’язнить нам з тобою час,
Який колись загоїв би ті рани.
Який колись можливо б допоміг,
він бачить нас і дуже добре знає.
Це ж час-володар всіх земних доріг,
Як жаль, що в нас його уже немає .
Час.. Відносна формальність.. Як і життя в принципі... Інколи його не вистачає букавльно кілька секунд чи хвилин... Відчуття залишеності.... Поряд із відчуттям кохання...Контраст великий.... Дуже гарно ... Зачепило мою черству душу....
Nona відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Nona відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
пишу,бо хочеться виложити емоції на папір...приємні були емоції,але вірш вийшов сумний,проте правдивий,бо потім було сумно...написала вчора,та й чому б не виложити його сюди?! напевне йому тут безпечно
а ще трішки впливу оточуючих і вірш готовий
