Дванадцята ночі, на думці дурниці одні,
На очі мої чомусь навертаються сльози,
Ковтаю…солоні вони, мов краплі морські,
Замерзнуть у лід, коли прийдуть сильніші морози.
Забути так хочу, всі сили збираю свої,
До купи збираю відвагу свою всю та мужність,
І, мабуть, від розпачу шпалери рву на стіні,
Розетка…щось вдарило по руці так потужно….
В сльозах проклинаю все без цензури при тім,
За біль, за образи, за цю попаклюжену стіну,
І зліва десь в нещасному мізку моїм,
Дзеленькнуло щось неймовірне….що я аж присіла.
Я сльози всі втерла, ну от тепер мокрий рукав,
Та щоб же вас сльози ніколи я більше не їла,
Я буду сміятись! Сам біс тоді, навіть, не знав,
Що я побороти себе таки в силах, зуміла!!!!
І от я не плачу, тепер, як шалена сміюсь,
Коли відчуваю, як щось чорне здавлює тіло.
Від болю померти я вже давно не боюсь,
Якщо і помру, то, повірте, це буде красиво……..
……...З усмішкою…….
ID:
246416
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 11.03.2011 19:16:33
© дата внесення змiн: 11.03.2011 19:16:33
автор: Morana
Вкажіть причину вашої скарги
|
