Тихенько вечір вже прийшов
Надворі зовсім потемніло
До неба місяць підійшов
А сонце вже за обрій сіло
Всі люди спати вже вляглись
Лиш солов’ї співали без причини
Останній раз вітри над степом пронеслись.
Не спав лишень закоханий хлопчина
Раптово блиснуло в вікні
Зоря немов би засліпила
Та враз погасли ті вогні
І темнота в кімнаті наступила
Зненацька голос пролунав
Приємний, тихий, безтурботний
І хлопцю він відраз сказав
«Чому ти до сих пір самотній?
Та не розказуй, знаю я причину
Ту дівчину, що кожну ніч в твоєму сні
Я поверну тобі кохану ту дівчину
Допоможу, повір мені.
Та є умова невелика
Простенька, зовсім не складна
Задовго до початків років ліку
Розпочалась добра і зла війна.
Вона і до сих пір триває
Та в ній ніхто не виграє
Бо поки що ніхто із них не знає
Що ти такий могутній в світі є.
Я подарую тобі силу неземну
Я поверну тобі кохання
А ти, у свою чергу виграєш війну
І виконаєш так своє призвання.
Адже цей шанс дається не усім
Ніхто, як ти не зможе світ змінити
Ти не залишишся отак ніким
Та і вона буде тебе любити…»
Злетіти до небес і ставши враз героєм
На крилах слави прилетіти вниз
«Я згоден на усе. Піду на цю війну з тобою
І в мене на очах не буде сліз…»
Закінчилась війна. Сили добра програли.
Розгромлені ущент вони були.
А сили зла свій виграш святкували
Вперед за генералом всі вони ішли.
Раптово дівчина з’явилась на дорозі
І зупинився командир, неспішно з коня зліз
Проте лице її залишилось в тривозі
Вії опущені, а очі повні сліз.
І схаменувся наш тоді хлопчина
Він зрозумів усе, та пізно вже було
Кохана з ним, та він вже не людина
А навкруги царило зло...
Так кілька днів пройшло. Навкруги тиша
Лиш вітер завиває їм услід
Надворі вже зима закони свої пише
А світ, розгромлений, чекає нових бід.
Та раптом сонце десь зійшло
І скрізь світліше зразу стало
Добра то військо в світ прийшло
А зло швиденько відступало.
Один лиш командир лежав
Тяжко поранений, живий, самотній
Нікого не було, він майже спав
Один у полі… Наче безтурботній.
І тут до нього дівчина прийшла
Над ним, як ангел, прихилилась
Вона немов з самих небес зійшла,
Усі раділи, а вона журилась.
Останній раз до неї пригорнувся
З останніх сил, холодний, наче лід
Очі закрив, в останнє посміхнувся
Перед дорогою своєю в інший світ.
Тут сонце засвітило, зникла тиша
Хлопчина наш в нестямі стрепенувся
Бо він живий, лежить і дише
Світанок підійшов, а він проснувся.
Піднявся з ліжка. Все пройшло
Він зрозумів усе, прийшов до тями
Кохання – це не власність, це душі тепло
Що в унісон летить двома серцями.
