Насичене буденностями вкрай,
Засне у ліжку моє грішне тіло,
А що душа? - У синій небокрай
На цілу ніч блукати полетіла.
Щоби до ранку облетіти світ,
Щоб побувати там, де сам не зможу,
Щоб позносити вістки "от" і "від"
І в файли поскладать на сайті мозку.
Прокинуся, процесори включу,
Може й не все (як завжди) розміркую:
Кого засуджу, а кого прощу,
Ну а кого (пробачте) й не почую.
Що принесе душа із вороття,
Що назбира в киплячому ефірі -
Вселенські тайни, нові відкриття
Про роль світил й злощасні чорні діри?
А може просто перекаже з вуст
Таких же душ, що будуть там блудити,
Слова, що їх сказав ще Златоуст:
"Хто ти такий, щоб братися судити?!"
Сильний вірш, і хоча в ньому Ви сміливо використали сучасну інтерпитацію про блукння думок у просторах людської свідомості, вірш не втратив тої класичної, притаманної Вашим творам краси...
Як завжди, я кричу Вам БРАВО!
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, та я вже не знаю, чи то просто іртерпритація, чи дійсність без якої нам не обійтись, і де блукання думок, а де всюдисущий інтернет.
Зачаровуєш, як завжди і темою, і глибиною,і виконанням, і мелодійністю!
(Хіба що "А я ПРОСНУСЬ" може краще "Прокинусь я"?) Вибач, Ігорю, я "Не беруся судити, це моя думка.
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та що ти, Анатольєвич! З мене , ніяк не викореню з себе русизми, причому з цим словом вже мав подібні зауваження