Присвячується матерям війни
Он гляньте,мамо,маки розцвіли,
Червоні,наче Ваші сльози.
Це ми говоримо,
Ваші сини.
Ви нас чекали скільки було сил,
всі роки.
Ви нас чекали кожен рік з війни.
Сивіла Ваша лагідна голівка.
А на четвертий,
під кінець весни,
Знялись Ви в небо,наче перепілка.
Аби Ви знали,що уже кінець-
Кінець страхіттям,війнам і печалі,
Вам вісточку доносив вітерець,
Його Ви не відчули.
Пізно.
Жаль як!
Небесні далі відчинили зів,
І з грішної землі Вас відізвали.
О Боже,мамо,як же я хотів
Відчуть тепло твоє,
твій погляд,мамо...
Поглянемо на поле в волошках,
І материні очі в них знайдемо.
Слова із уст злітають,наче птах.
Твій біль в собі ,матусю ,ми несемо.
Пробач ,матусю,за жорстоку долю,
За серце чорне наших ворогів.
Ми воювали,
скільки мали змоги.
Бо рідну землю кожен з нас беріг!
Вже вкриті скроні наші сивиною,
Вже є онуки й правнуки малі.
Так хочеться побачитись з тобою,
Матусенько,
хоча би у ві сні.