Вона любила тишу, як сестру –
журилася із нею до світанку,
Кавова гуща істину стару
відкрила їй: віддатись до останку.
…А зранку – засинала в самоті,
калачиком, неначе знак питання:
Чи буде ще відлига житті?
Чи прийде він уперше, як востаннє?
…Як пташка рання, посеред снігів
іде вона молитися до храму
за друзів вірних і за ворогів,
бо Ангел відчиняє світлу браму.
Ух, аж мороз по коже...
Очень, очень сильное произведение!
Главное, не растянуто, всё сжато и ёмко, конечно - в копилку!
Спасибо за твоё вдохновение!!!
Окрилена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за щирість!
(згадалося з минулого - довгий час відвідувала вечірню школу при монастирі )
Окрилена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Нехай Ваш Ангел-хоронитель буде поруч! І коли сліди на снігу іноді чергуватимуться безсліддям - це Ангел бере Вас на свої крила, коли дуже тяжко йти.