Таким тихим рингтоном спадають легкі сніжинки на великий чорний пустир. Невідомо чому їх так тягне на землю, - немов би до магніту злітаються тисячі сталевих порошинок, що тануть зі швидкістю вітру. Із зародку свого життя вони закодовують дивну істину, яка приносить щастя.
... Ще тихше долинає відгомін старезних курантів. На їхній тисячолітній історії записані найяскравіші промені новорічного чуда, і тільки їм відомо, чи має воно майбутнє. Дзвони суворим бамкотом лічать останні миті життя Старого і засвідчують прихід Нового – щасливого, світлого... І хіба в нас нема на те права – життя з передчасними втіхами, малими запізнілими сюрпризами і єйфорією завтрашнього успіху? Хіба в нас нема на те права?
Запіненим бризом наповнюються бокали шампанським, в головах проноситься легкий туман, а в серці народжується надія на краще, що здається неймовірно близьким та неминучим. З усіх усюд долинають гучні вітання, одноманітними побажаннями обгорнена свідомість в передчуті їхніх здійснень, а в руці іскриться недопите шампанське (налите іще в Старому) і сили на останній ковток вичерпані святковою втомою.
Що може бути краще? Гороскопи усі написані, надумані завтрашні плани, а сьогодні просто Новий рік, такий собі амулет закодованої істини. Ще грію ті сподівання дитячою наївністю, ще палко прагну їхнього здійснення, та боюся нових розчарувань, яким так легко їх зруйнувати.
Та ба! Ти чуєш грім салютів, бачиш сяйво бенгальських вогнів, кольоровий серпантин і гуркіт новорічних петард?! До неба злітаються наші наївні мрії, і на тлі всієї казки дивним чином народжується Новий, довгожданний. Із палкотом холодних губ, що зросилися солодким шампанським, навмисно прокручуючи кадри вчорашнього, безвільно виростають сміливі крила зрушити далі!..
Хіба в нас нема на те права? Коли так тихо спадають снігові порошинки, встеляючи простір зимового сну, коли життя на порозі з Новим і нікуди від нього не сховатись, то чи так вже й важливо, яке воно - наше завтра?..
(30.12.08 року)
P.S. Було 4 роки тому, тільки-от мало що змінилося...
