прощавай, я тебе так любила
ти за це мені крила відтяв,
все для мене близьке і важливе
без жалю зіпсував, зруйнував.
Уходи, я на тебе чекала
і тому ти мене зневажав,
та чим більше тобі пробачала,
тим сильніше мене катував.
Не вертайся, уламки кохання
я давно віднесла на смітник,
подарунки твої і зізнання
також там, обійдуся й без них!
Ти вважаєш я несамостійна
і без тебе вже не проживу,
але важче страждати постійно,
ніж почати сторінку нову.
Другий шанс ти благаєш надати?
Та який же він другий, пробач!
Я втомилась давно рахувати
В череді наших спроб і невдач.
Я себе віддавала до краю,
не жаліла і не берегла,
тобі байдуже все. Я не знаю,
що іще я зробити могла!
З мене досить, несила терпіти,
ти давно перевищив ліміт,
мого рішення вже не змінити,
намагатися навіть не слід.
Ти утішишся швидко, знайдеться,
я гадаю, ще жертва нова,
що без зайвих вагань попадеться
в твої лагідні сіті-слова.
А на мене ти не розраховуй.
Так, нескоро забуду тебе,
і комусь знов відкриюсь нескоро,
недовіра ще душу скребе.
Та я добре засвоїла досвіт,
помилок своїх не повторю,
і надалі врахую всі «проти»
перш ніж врешті сказати «люблю»
Наостанок, хочу побажати,
ні, не болю, не розчарування,
я бажаю нарешті зазнати
найпалкішого в світі кохання
І коли ти так жити зумієш,
що в коханій весь всесвіт побачиш,
лиш тоді ти мене зрозумієш
і тоді я тобі все пробачу…
ID:
229140
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 16.12.2010 14:27:01
© дата внесення змiн: 16.12.2010 14:27:01
автор: Ника Анютина
Вкажіть причину вашої скарги
|