Моя любов дощем стікає по волоссю,
І крапельками сум ляга на вії.
Це літній дощ на морі і, можливо,
В твоєму місті, десь далеко також злива
І ти пригадуєш мене, і цю веселку
Ти також прагнеш охопити оком.
А може навіть дотягнутися руками-
Поцупити зелений колір ненароком.
Ти раптом розумієш ці хмаринки
І бути вільним, як вони ти забажаєш.
Ти вранці маєш справи, потім друзі.
Ночами ж, як і я, вірші складаєш.
Про ті міста – моє й твоє, що роз'єднали.
І тільки вир птахів про правду знає,
Що я там не одна, ти тут не сам…
Про нас стобою місто пам’ятає
