Відворожи мене
В себе і у людей…
Прокляття тяжіє над жовтим мертвотним лісом.
Немає ні друга, ні ворога,
Ні ідей,
І навіть на вітрі остання печаль повісилась.
Ніяко під зорями,
В зорях, либонь, також…
Ну, відворожи мене поглядом, серцем, віршем.
Вже осінь, напевно,
Від неї хай не погіршає,
Але опустіє.
Та навіть тоді ніхто ж
Не вдягне тополю,
І не обігріє клена,
І вулицям зимним
Не дасть босоногість ніг.
Ти відворожи мене
Важко,
Шале…
Шалено
В самотності людськості дико мені сумній…
Відворожи мене, навіть, якщо не вмієш
Не бути осіннім, як вулиці без людей.
Зітхають вітри
Перед болісно, доповійно…
Немає ні друга, ні ворога, ні ідей.
