Кожен роман має своїх героїв. В одних авторів це підлітки, які тільки-но почали розбиратися в житті, в інших – прості дорослі, що заплутуються в перепетіях буття, а в деяких – це старенькі закохані, які сидять увечері на веранді, взявшись за руки, та згадують своє не марно прожите життя.
Дуже часто після прочитаних сторінок ми починаємо вікривати для себе світ по-новому: звертаємо увагу на речі, які колись здавались нам байдужими, або ж, навпаки,те, що найчастіше забивало нам голову, просто викидаємо на смітник, назавжди.(Нехай горить воно синім полум’ям!) Інколи такі зміни проходять підсвідомо, не показуючи себе назовні, та й для чого це робити, все одно ніхто не бачить й не розуміє світ, так , як ти, зі змінами чи без.
Проте з-поміж усіх героїв романів існує один, найголовніший. Тільки він зовсім не ідеальний. У нього далеко не модельна зовнішність, риси характеру не утотожнюються з витонченими, а голос трішки хрипкий, навіть прокурений через недоспані ночі із сигаретою в зубах. Та насправді все це дрібниці. Головне, що цей герой живе на сторінках вашої душі. Завдяки йому, роман ніколи не дописується до кінця. Щодня з’являються нові події, які навічно застрягають у пам’яті, які будуть доводити те, що існування проходить не даремно, зовсім не даремно. Щоправда інколи сторінки роману рвуться,падають в багнюку,або ж горять у тому ж синьому полум’ї. Хоча вини героя тут ховсім і немає. Це ж автор випускає з рук половину свого життя та покидає на призволяще. Лише перехожі згодом проходитимуть повз ті зім’яті сторінки й похмуро дивитимуться на них продовж двох секунд, а потім все одно повертатимуться і йтимуть геть. Та не для цього ж існують романи про кохання... зовсім не для цього.
Кожен герой народжений для свого історії. У когось – це палка романтична ідилія, у когось - розбита вщент надія, а в іншого – небуття. Загалом кожен вибирає для себе те, чого дійсно хоче. Важливо лише не помилитися з вибором, щоб потім тебе не топтали разом із забутими сторінками книги...
...писати свою історію не важко. Важко її прожити.