Мої колишні принципи об тишу розбиваються
Я перестала вірить в те, що часто бачила
Колишня святість у душі втрачає значення
Мої думки – у безладі купаються
Я вже не вірю у прикмети і слова
Не відкриваюсь людям, що не слухають
Не довіряю й тим, хто не обурюють
Серця людей. Лиш відчай на вуста…
Я знову полюбила, хоч зреклась
Колишніх крил, що Янголам даровані
Моя душа весь час палає в полум’ї,
Бо світлом темна кров іще не напилась.
Ти хто такий, мій Янгол чи губитель?
В майбутньому мій біль чи спокій снів?
Мені не вистачає просто слів
Не впевнена, чи вмію я любити.
Щораз, коли в косу вплітаю темну зливу,
Коли блакить очей наповнюється силою,
Такою вічною, жаданою, мінливою,
Я відчуваю щастя, що на межах зриву.
Часом захоплююсь розмовою з тобою,
Хоча не чутно й слова з вуст твоїх
Чарівна тиша захопила їх…
Так, інколи в словах немає правди чарівної.
Я, відрікаючись й втікаючи,пішла,
Хоча часом і хочу повернутися…
Знов білим птахом поряд обернутися,
Та кращі за пташині крила я знайшла.
P.S.Ніколи небо не наповню соромом,
Хоча і граю темну роль свою…
Ніколи не втоплю думки в жалю,
Ніколи не підборкаюсь надмінній долі.
А ти…ти – вільний птах, чарівний,гордовитий,
Своєю нетиповістю повитий,
Твоє життя – палати у серцях.
Не відрікайся від усього, що дароване,
Не бійся труднощів та грай учесну гру.
А я свою дорогу ще знайду…
Зустрінемося ще, якщо так небом заплановано.
