- Лови,лови!
- Ммм,гооол!!!
- 7:5 на користь дівчат!
- О привіт!Ну,що допоможеш нам перемогти хлопців?
- Та ні я краще буду суддею!
Недовго точилася суперечка,але все-таки дівчата перемогли.І кого? Хлопців у футбол на забивання голів.ПРосто смішно.
Яка радість була не тільки серед дітей,а й навіть сусідка засміялась,миючи одяг.Але радість панувала до тих пір,поки м*яч не втрапив у одяг,який полоскали.
- Ой-ой,.вибачте,випадково...
- Обережно требе!-тут вже радості не відчувалося.
Такі поєдинки влаштовувалися не часто,оскільки і гравців не завжди багато,та й постійно знаходилися якісь причини...
- Потрібно придумати якусь гру,щоб всіх звеселити!
Їх же тепер і справді було немало-15.
В телефон,бадмінтон,у м*яча - чого тільки не видумували аби не сидіти ,
склавши руки.І кожного вечора було весело,шумно,"гаряче",і,звичайно ж,до пізна.О скільки разів ми всі слухали від батьків:"Чому так довго?Де ви були?Сусіди будуть скаржитися від цього постійного вечірнього галасу!"
А сусіди,безперечно, щось нашіптували,бо вже наступного літа наше щастя закінчилося:одні не приїхали,другі подорослішали,а треті просто забули про колишні ігри.
Ось і зараз я дивлюся з вікна своєї кімнати на ту шумну дітвору,і знову й знов згадую те щасливе,тепле моєму серцю літо.Хоча до того були й інші не менш чудові,але то мені запам*яталося найбільше.Мабуть,тоді ми почали вже дорослішати,ставати більш свідомими,привабливими.Побачила я тоді і перші ревноща,і дитячий"по-дорослому" азарт,і приховану симпатію.
А у них все ще тільки попереду.Покищо гра у ігри,далі гра в кохання,пізніше серйозна гра в життя.Але в них трохи інша ситуація - немає відстані - не буде зустрічей два(в найкращому випадку)рази на рік,хоча колись теж були разом...Згодом доля розвела.Дорослі ігри настільки захопили нас -дорослих дітей,що забули про друзів.Можливо,коли-небудь все-таки зберемося разом на старенькій вуличці рідного міста,і квач буде захоплювати давніх друзів по-старому,а щира розмова розбудить теплі почуття,які ще не встигли згоріти.
- Ти ідеш з нами? Весела гра,не сидіти ж нам?!
- З радістю!Тримай - крикнула дівчинка,кидаючи м*яча.
Так-от у нас кожного вечора гомінка гра"звеселяє сусідів",що ще не вспіли пошептати кому треба.
- Іди сюди,треба допомогти! - мене кличуть.І я іду у вир цього буденного життя,постійно згадуючи дитячі дні,роблячи спроби хоч трішечки повернути все як було.
Та,що було,те не повернеш - можна лише змінити:погіршити або покращити ситуацію.
ID:
200413
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.07.2010 13:26:39
© дата внесення змiн: 11.07.2010 13:26:39
автор: Ірина Калина
Вкажіть причину вашої скарги
|
молодец
