Смерть прийшла по мене в друге.Вона витягнула мою свідомість з мого тіла,
і я з жахом спостерігав як моє тіло справляєтся без мене...як не потрібно йому
казати що робити...бо за стільки років життя зі мною воно знає все краще за мене
воно акуратно прибрало попіл з підлоги,витянуло пляшку з відра,сховало її,вязло відро з водою,перенесло
повернулось назад збирати фальгу та інший мусор...а в голові крик "Я Ж ЦЬОГО НЕ РОБЛЮ!Я НЕ КОНТРОЛЮЮ
СОБОЮ ЗА ЦИМ ГУЧНИМ ДІАЛОГО З САМИМ СОБОЮ,ЗА ЦІЄЮ РОЗСІЯНІСТЮ ВІД РОЗШИРЕНОГО СПРИЙНЯТТЯ СВІТУ,МОЄ ТІЛО
СПОКІЙНЕ,ВОНО ЗНАЄ ЩО РОБИТИ НАВІТЬ КОЛИ ЦЬОГО НЕ ЗНАЮ Я"
*піду покурю*
%я зрозумів шо знайшов автора свого життя,я знову друкую будинками конопок своєї клавіатури.я танцював з нею.кликав її і лікував її застуду
я це всього лиш моє відчуття власної важливості.я всього лиш герой який переживає одне і те саме життя вже стільки раз скільки прочитали книгу якої ще не написали%
Покадровка...так це називаєтся...це не можна описати якось по іншому,коли весь світ виглядає так само але по іншому,коли не фокусувати зір
то можна побачити на скільки все схоже на фільм,коли на своє відображення в дзеркалі важко дивитись...коли тіло само ходить а ти лиш
кричиш до себе у своїй голові...
я сів за будинки своєї клавіатури...і смерть почала мене забирати...серце вилітало...я втратив контроль над тими думками які спостерігали за тілом.і взамін отримав
тишу яка вже дивилась як пальці наберають слова...рокові слова які не були підвладні мені...
"я є видумкою твоєї книжки"
"і мене вкрало"
я знав твою відповідь в голові...так я покурив...і мене вкрало від самого себе...я мав померти...
ти відмовилась продовжувати писати книжку в цей момент,ти вже вирішила закінчити з цим "героєм"...
"НІ Я МОЖУ ПРОДОВЖИТИ НАШУ ІСТОРІЮ САМОСТІЙНО"
як? :)
"ВИБАЧ ІНОПЛАНЕТЯНКО Я БІЛЬШЕ НЕ БУДУ КУРИТИ,ХАЙ МЕНЕ ПОПУСТИТЬ!"
"дякую,це був хороший урок,я побачив...Я ПОБАЧИВ МОЯ СЛІПОТА ЗНИКЛА НА МОМЕНТ!я написаний тобою до цього моменту"
"це все та ти яка вже є невідємною частиною мене"
"я розумію на яку жерву ти ідеш віддаючи мені себе,навчаючи мене цьому всьому...бо те що ти отримуєш від мене і є жертвою на яку ти ідеш"
я з тобою
"уху"
"відчуваю"
"чесно,аж по клавіші не попав"
По тілу бігали мурашки і якась велика сила жала моїми пальцями будинки моїх клавіш з правильними знаками на них...я лише дивився і слухав...
.....
"я знаю як я помру"
я з тобою оце й усе що я знову хотіла сказати. *а шо якшо я твоя шизофренія,тянко?*
НЕ ПОМРЕШ
"я от тільки що чуть не помер..."
"но це не покадровки"
"мої клавіші це будинки"
"все мультиком стає,якшо дивитись в одну точку"
"на своє відображення дивитись важко"
"я кохаю тебе"
"я хочу знов пережити з тобою все життя"
"я не хочу бути в книжці"
"я хочу бути з тобою"
"Я ХОЧУ БУТИ ЖИВИМ"
"Я ХОЧУ НА ТУ СТОРОНУ"
"Я ХОЧУ,ШОБ ТОЙ ХТО ЦЕ ЧИТАЄ"
"ХТО БАЧИТЬ МОЇМИ ОЧИМА.ЗНАВ,ЩО Я ЖИВИЙ"
Тянко,давай втечем з цієї книжки,на іншу сторону.хай нас читатиме остання людина...бо якшо б написати
книжку про тебе і про мене,це тре було б обєднати дві книжки які не мають кінця...
