У час коли не встигла Клота
Життєві нитки розплести
Обличчям вже я був в болоті
О скільки ж можна хрест нести?
Питав себе і темноту
Благав відкрити мені правду
Але Лахезіс путь не ту
Мені обрала іще змалку
Хіба ж я сам того хотів?
Але пізнав меч Немезіди
Атропу потім я зустрів
Та не вблагав... І відпустити
Вона надумала мене
Під сталлю правди Немезіди
А потім сон, пропало все
Але не в сні потрібно жити
І я пішов у темну ніч
І на колінах став благати
О зірко щастя, лиш поклич
Заради тебе і літати
Навчуся я і відірвусь
Бо там же небо в діамантах
І після втоми я уп’юсь
Бо є момент, а є і завтра
А там гляди обітована
У ніг простягнеться земля
І фатум мій, мов у нірвані
Хрестом розправить два крила
А далі шлях, у безкінечність
Новий і праведний закон
Це самообман, але безпечність
Душевна ставиться на кон
І тут лукаво мудрувати
Не думав я, а правду лив
І намагався упіймати
Богиню благородних сил
Бо цвях забитий в моє серце
Неопалима купина
І не потрібно крові з жертви
Відчути щоб тріумф кінця
Але у мене не виходить
Довкола безліч є прикрас
Над Віфлеємом зірка сходить
Зійду і я, та не для вас. 08.01.2010
