Чому так серце в'яне від образ,
В судомах корчачись від болі,
Воно повільно стримуючи час,
Безсильно б'ється у неволі.
Чому так мало місця у мені,
Бо для душі так хочеться спокою,
І так втопитися бажаю у вині,
Сп'янивши внутрішню покору.
Так важко у вікно дивитися вночі,
Бо в мороці думки перегорають,
Я наче хрест тримаю у руці,
То почуття мене вже розпинають.
Можливо, каюсь часто у житті,
Можливо, часто вибачаюсь,
Однак душа покинута в смітті,
І серце вирване - вмирають.
Повільно серце в'яне від образ,
Від крові вивільняючи судини,
Гарячим поцілунком вилікує час,
Печальний образ щирої людини.
